скривавлених він кинув на дорозі, йому пощастило відбутися самим ударом шпади, що проштрикнула листа королеви, і що за нього він оддячив панові Де-Варду такою жахною монетою. Слухаючи це оповідання, подане з найглибшою щирістю, герцоґ час-од-часу скидував на юнака здивованим оком. Він, здавалося, не розумів, як така розсудливість, відвага й самовідречення могли сполучатися з виглядом ледве двадцятирічного юнака.
Коні мчали, як вітер, і по кількох хвилинах були біля воріт Лондону. Д'Артаньян думав, що герцоґ хоч у місті стишить ходу коней: та де ж пак! Б'юкенгем гнав коні, скільки в них було сили, і мало турбувався тим, що валив з ніг перехожих. Два чи три таких випадки сталися, коли вони їхали через Сіті, та Б'юкенгем навіть не повернув голови, щоб подивитися на долю тих, кого він перекинув.
Д'Артаньян їхав слідом за ним серед галасу, що дуже скидався на прокльони.
В'їхавши у двір свого будинку, Б'юкенгем скочив з коня, кинув повіддя йому на шию й побіг до ґанку. Д'Артаньян зробив так само.
Герцоґ ішов так швидко, що Д'Артаньян ледве вспішався за ним. Він проминув кілька заль, опоряджених так гарно, як і не марилось найзнатнішим вельможам Франції, і ступив до опочивальні, — дива смаку й розкошів. В алькові цієї кімнати були двері, виклеїні шпалерами.
На вівтарі, під портретом Ганни Австрійської стояла скринька, де лежали діямантові навіски.
Герцоґ, наблизившися до вівтаря, упав навколішки, і одчинив скриньку.
— Візьміть, — сказав він, виймаючи із скриньки великий бант з блакитної стьожки, що ввесь блискотів діямантами. — Візьміть ці дорогоцінні навіски, з якими я заприсягався лягти у труну. Королева подарувала мені їх, королева й відбирає їх у мене. Чинити волю її треба, як волю божу!
Відтак він почав цілувати один по одному навіски, з якими мав розлучитися.
Раптом герцоґ випустив жахливий крик.
— Що таке? — спитав стурбований Д'Артаньян. — Що з вами, мілорде?
— Усе пропало! — промовив Б'юкенгем, пополотнівши, як мрець. — Бракує двох навісків, — їх тут тільки десять.
— Як думаєте ви, мілорде, загубили ви їх, чи їх у вас украдено?
— Їх украдено! — відповів герцоґ. — І це робота кардинала. Ось дивіться: стьожки, що підтримували навіски, відрізано ножицями.
