— Якби мілорд міг здогадатися, хто вкрав… Може, вони ще на руках у злодія.
— Стривайте, стривайте! — згукнув герцоґ. — Єдиний тільки раз одягав я ці навіски — на королівський баль, що відбувся тиждень тому, у Віндзорі. До мене підходила графиня Вінтер, з якою я посварився. Удаване примирення була помста ревнивої жінки. Від того часу я її не бачив. Ця жінка — шпигун кардиналів.
— Так, вони є в нього по цілому світі! — скрикнув Д'Артаньян.
— Так, так! — ствердив Б'юкенгем, з серця зціпляючи зуби. — Це страшний суперник. А втім, на коли призначено баль?
— На наступний понеділок.
— На наступний понеділок! Ще п'ять днів. Часу більше, ніж треба. Патрік! — гукнув герцоґ, одчиняючи двері каплиці. — Патрік!
Увійшов камердинер.
— Мого ювілера й секретаря.
Камердинер щезнув швидко й безмовно, що свідчило про його звичай коритися осліп, без заперечень.
Дарма, що раніш покликано ювілера, перший з'явився секретар. І то було зрозуміло, бо він мешкав тут же.
Секретар застав Б'юкенгема перед столом в опочивальні. Герцоґ власноручно писав якогось наказа.
— Пане Джексоне! — звелів герцоґ. — Зараз же йдіть до лорда канцлера й скажіть, що я доручаю йому виконати цей наказ. Я бажаю, щоб його негайно ж було оголошено.
— А якщо лорд канцлер запитає про мотиви, з яких ваша ясновельможність вживає таких надзвичайних заходів, що я відповідатиму?
— Що така моя воля і що я ні перед ким не складаю звіту про свою волю.
— Чи мусить він подати таку відповідь його величності, — усміхаючись спитав секретар, — якщо його величність поцікавиться довідатись, чому це жоден корабель не може вийти з порту?
— Ваша правда, — відповів Б'юкенгем. — У такому разі він доповість королю, що я вирішив розпочати війну, і такий захід є перший ворожий крок проти Франції.
Секретар вклонився й подався виконувати доручення.
— Отже, з цього боку, можемо бути спокійні, — сказав Б'юкенгем, звертаючися до Д'Артаньяна. — Якщо навіски ще не послано до Франції, то вони будуть там по вашому поверненні.
— Як так?
