О дев'ятій Д'Артаньян був біля ґвардійських касарень. Він застав Плянше напоготові. Четвертий кінь стояв вже на місці. Плянше був озброєний мушкетом і пістолетом.
При боці у Д'Артаньяна була шпада, а за поясом два пістолети.
Вони сіли на коней й безгучно вирушили. Була глупа ніч, і ніхто не помітив, як вони від'їздили. Плянше їхав позад свого пана кроків на десять.
Д'Артаньян перетяв набережжя, поминув ворота Конференції й попрямував дорогою на Сен-Клю, тоді ще кращою, ніж тепер.
Доки вони їхали містом, Плянше почтиво додержував дистанції, що сам собі визначив. Але скоро дорога стала безлюдніша й темна, він потроху наближався; а коли вони в'їхали в Булонський ліс, то Плянше вже опинився поруч із своїм паном. Треба таки визнати, що хитання високих дерев і відблиск місяця в темній гущавині лісу завдавали йому чималого жаху.
Вони пустили коней клуса.
Плянше, наслідуючи всі рухи свого пана, їхав за ним, ніби його тінь, і опинився поруч його.
— Невжеж ми отак їхатимемо через цілу ніч? — спитав Плянше.
— Ні, Плянше, бо ти вже приїхав.
— Як, я вже приїхав, а пан?
— Я ще проїду кілька кроків.
— А мене пан кидає тут самого?
— А ти лякаєшся, Плянше?
— Ні! Але я маю зауважити панові, що ніч буде дуже зимна, що застуда спричиняється до ломцю і що льокай з ломцем — біда, а не льокай, особливо ж для такого моторного пана, як ви.
— Якщо тобі зимно, зайди до коршми, онде, і чекатимеш на мене там, коло воріт, завтра, о шостій рано.
— Пане, я з шаноби до вас пропив і проїв екю, що ви подарували мені сьогодні вранці, і в мене тепер не залишається ні шага про той випадок, якби я змерзнув.
— Ось тобі півпістолі. До завтра.
Д'Артаньян зліз з коня, кинув повіддя на руки Плянше й швидко подався, закутавшись у плащ.
— Ой, боже мій, боже мій! Як же мені зимно! — скрикнув Плянше, скоро спустив з очей свого пана, і аби на-