Сторінка:Александр Дюма. Три мушкетери. 1929.pdf/152

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Тої хвилини він звернув увагу на дерева, листя яких усе ще сріблило світлом; одно з них виставало над завулком, і в Д'Артаньяна промайнула думка, що крізь листя цього дерева його око прозирне у середину флігеля.

Здертися на дерево було неважко; до того ж, Д'Артаньян мав ледве двадцять років і, звичайно, пам'ятав ще про школярські забавки. Миттю він опинився серед гілля і крізь шибки глянув у кімнату.

То було дивне видовище. Д'Артаньян здрігнувся з голови до п'ят. Це тихе світло лямпи осявало картину жахливого розгардіяшу. Одна з шибок вікна була розбита, двері кімнати, виважені й наполовину розбиті, висіли на завісах; стіл, на якому, видко, влаштована була добра вечеря, лежав перекинений; на підлозі валялися розбиті пляшки, розчавлені овочі. Усе в цій кімнаті свідчило про вперту й запеклу боротьбу. Д'Артаньянові серед цього безладдя привидилися навіть клапті одежі й кілька скривавлених плям на обрусі й портьєрах.

Він швидко скочив на землю. Серце йому швидко калатало.

Д'Артаньян майже збожеволів: він кинувся на битий шлях; тою ж дорогою, що й перед тим, добіг до порону й почав розпитувати перевізника.

Коло сьомої вечора перевізник переправив жінку, завинену в чорний плащ. Вона, здавалося, була дуже зацікавлена, щоб її не впізнали. Але через ці самі застережні заходи, перевізник звернув на неї більшу увагу й вгледів, що вона молода й гарна.

Д'Артаньян скористався лямпою, що блимала в халупі перевізника, щоби ще раз перечитати листа пані Бонасьє та пересвідчитися, чи не помилився він, що побачення призначено в Сен-Клю, а не в іншому місці, і перед флігелем пана Дезестре, а не десь інде.

Усе, здавалося, запевняло Д'Артаньяна, що передчуття не обманило його й що скоїлося велике нещастя.

Він бігцем повернув до палацу. Йому здавалося, що підчас його відсутности у флігелі відбулася, мабуть, яканебудь нова пригода і що його там чекають якісь відомості.

Завулок був, як і перед тим, безлюдний, а з вікна лилося те саме світло, тихе й м'яке.

Тоді Д'Артаньян згадав про ту німу та сліпу халупу, що, напевно, бачила, а, мабуть, спромоглася б і говорити.

Хвіртка була зачинена, але він перескочив через огорожу, не зважаючи на гавкання ціпного собаки, і підійшов до халупи.