Замість податися просто додому, Д'Артаньян зліз з коня біля будинку Де-Тревія й швидко збіг по сходах. Цього разу він вирішив розказати все, що сталося. Напевно, капітан зможе дати йому в цій справі добру пораду. До того ж пан Де-Тревій щодня бачився з Ганною Австрійською і міг дістати від неї деякі відомості про бідну пані Бонасьє, що, безсумнівно, розплачувалася тепер за свою відданість королеві.
Пан Де-Тревій вислухав Д'Артаньяна з великою увагою. Видко було, що в цій пригоді він бачив не тільки любовну авантуру.
— Гм, од всього цього дуже дхне його еміненцією, — мовив він, коли Д'Артаньян скінчив.
— Що ж його робити? — спитав Д'Артаньян.
— Тепер нічого, абсолютно нічого. Я вже казав вам, кидайте якомога скорше Париж. Я побачу королеву, докладно розповім їй про заник бідолашної жінки, про який вона, напевно, ще не знає. Подробиці наведуть її на слід, і по вашому поверненні я, мабуть, матиму для вас добру новину. Звіртесь на мене.
Взявши на увагу пораду пана Де-Тревія, Д'Артаньян зараз же попрямував до вулиці Могильників, щоб особисто доглянути, як Плянше вкладає його речі у валізку.
Наближаючися до своєї квартири, він коло дверей уздрів пана Бонасьє ще в ранішньому вбранні. Д'Артаньянові встало в думці все, що напередодні казав йому про лукаву вдачу Бонасьє обережний Плянше, і він придивився до нього уважніше, ніж завжди.
І дійсно, поруч жовтуватої, хоробливої блідости, ознаки розлиття жовчі, — це могло статися й випадково, — Д'Артаньян помітив щось хитре та огидне в звичайному розпологу зморшок на обличчі свого господаря.
З почуттям огиди до цієї людини Д'Артаньян хотів пройти повз нього мовчки, та Бонасьє, як і вчора, зняв розмову перший.
— Еге, юначе, — сказав він, — здається, ми дуже весело переводимо ночі! Уже сьома ранку, чорт побирай! На мою думку, ви робите назворот: повертаєтесь додому тоді, коли всі інші виходять з дому.
— Щодо вас, пане Бонасьє, то вам не зробиш такого зауваження, — відповів молодий чоловік, — ви зразок уміркованої людини. Та, правду сказати, хто має молоду та врод-
