Сторінка:Александр Дюма. Три мушкетери. 1929.pdf/159

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Ви ж розумієте, пане, я думав, якщо ви захочете побачитися з паном Де-Кавуа, то завжди матимете змогу заявити, що я збрехав, сказавши ніби ви виїхали.

— Заспокойся, Плянше. Репутація правдивого чоловіка залишається за тобою. За чверть години ми виїжджаємо.

— Ось це саме і я хотів вам порадити. А чи можна знати, куди ми їдемо?

— Зрозуміло, що в бік, протилежний тому, в який ти мене направив. До того ж хіба ти не маєш потреби побачитися з Грімо, Мускетоном та Базеном, як я — з Атосом, Портосом та Арамісом?

— Звичайно, пане, я поїду, якщо ви того бажаєте. Повітря провінції, здається мені, для нас тепер корисніше, ніж паризьке. Отже…

— Отже, готуй наші пакунки та їдьмо. Я сам піду вперед, засунувши руки в кешені, щоб не було підозри. Ти прилучишся до мене біля ґвардійських касарень. Доречі, щодо нашого хазяїна, то твоя правда: він таки справжня шельма.

— О, пане, вірте тому, що я кажу: я ж — фізіономіст.

Д'Артаньян спустився перший, як і умовилися. Щоб згодом не ремствувати на себе, він дорогою відвідав помешкання трьох своїх друзів і нічого про них не дізнався. Тільки на ім'я Араміса надійшов напахчений, писаний чудовим тонким письмом лист. Д'Артаньян взявся приставити його адресатові. За десять хвилин Плянше був уже біля ґвардійських касарень. Д'Артаньян, щоб не гаяти часу, сам сідлав свого коня.

— Добре, — сказав він Плянше, коли той прив'язав уже валізки. — Сідлай тепер решту коней і рушаймо.

— А ви гадаєте, що ми їхатимемо швидше, мавши кожен по два коні? — з хитрим видом спитав Плянше.

— Ні, пане — жартун, — відказав Д'Артаньян, — але мавши четверо коней, ми спроможемось привезти наших друзів, якщо вони ще живі.

Д'Артаньян і Плянше виїхали з ґвардійських касарень нарізно: один мав кинути Париж через Вієтську рогатку, а другий — через Монмартську з тим, щоб з'їхатися поза Сен-Дені. Цього стратегічного пляна виконано досконало; успіх був повний: Д'Артаньян і Плянше до Пьєрфіта прибули разом.

Слід зазначити, що Плянше вдень був хоробріший, ніж уночі.

Обоє мандрівники добулися до Шантії без жодної перешкоди й спинилися в коршмі Великого Сен-Мартена, як і підчас першої подорожі.