Посеред цієї метушні і безладдя посувався наперед наш юнак. Серце йому калатало, він притискував довгу шпаду до своїх тонких ніг, ввесь час тримав руку коло крисів капелюха і, обминувши ту чи іншу групу, зідхав вільніше. Та він помічав, як оглядаютися, щоб подивитися на нього, і вперше за свого життя почував себе смішним.
Коли він підійшов до сходів, справа ще погіршала. На перших щаблях стояли чотири мушкетери, що розважалися своєрідною грою, тоді як десять чи дванадцять їхніх товаришів застоювали черги на площадці, чекаючи й собі взяти участь у партії. Один із них, стоячи на вищому щаблі із шпадою в руці, заважав, або, принаймі, силкувався завадити піднятися трьом іншим. Той, що цієї хвилини стояв на верхньому щаблі, чудово відбивався від своїх супротивників. Натовп глядачів оточував їх. Умова була така, що той, хто діставав удара, кидав гру, поступаючись своєю чергою на авдієнцію на користь переможця. Протягом п'яти хвилин, захисник горішнього щаблю, не бувши зайнятий сам, зачепив троїх: одного — в китицю руки, другого — в підборіддя, а третього — у вухо. За умовою він вигравав три черги.
Хоч як хотів наш молодий мандрівець не виявляти здивування, а така розвага вразила його. Навіть у себе на батьківщині, де голови так легко розпалюються, він звик бачити дуелі більш умотивовані, і забавка цих чотирьох грачів здавалася йому більш ґасконською, ніж то буває в самій Ґасконі. Він подумав, що його перенесено до славетної країни велетнів.
Та це було ще не все — залишалися площадка й передпокій. На площадці вже не билися, а розповідали про жінок; у передпокої ж переказували двірські плітки. На площадці Д'Артаньян почервонів, в передпокої здригнувся, бо якщо на площадці ображено його мораль, то в передпокої — скандальозовано його повагу до кардинала. Там, на превелике своє здивування, Д'Артаньян почув голосну критику політики, що примушувала тремтіти цілу Европу, і приватного життя кардиналового, дарма, що за саму спробу заглибитися в нього покарано стільки знатних осіб. Цей великий чоловік, вельми поважаний від батька Д'Артаньянова, був посміховищем для мушкетерів пана Де-Тревія, що глузували з його кривих ніг і горбуватої спини.
Проте, коли серед цих жартів над кардиналом зненацька вимовлялось ім'я короля, немов якась затичка зараз же затуляла їм глумливі роти. Усі боязко озиралися й страхалися нескромности навіть перегорожі кабінету пана Де-Тревія. Та годі було єдиного натяку, і розмова повертала на його
