Видко було, що така поведінка Портоса дуже дратувала даму. Вона вкров кусала собі губи, терла кінчик носа і в розпачі юрзалася на своєму місці, пильно стежачи за красунем.
Дама спостерегла, як він пускав бісики одній пані, що позад неї стояли покоївка й негреня з червоною подушкою, на яку вона опускалась навколішки.
Помітивши, що його зорять, Портос перейшов у рішучий наступ: він підморгнув до пані, притиснув пальця до губ і кидав убійчі усмішки, що перш за все вбивали зацурану даму.
Дама з червоною подушкою справила велике вражіння на даму в чорному чепці, бо була чарівна й здавалася небезпечною супротивницею. Велике вражіння справила вона й на Портоса, що мав її за вродливішу від дами в чорному. Таке ж таки вражіння справила вона й на Д'Артаньяна, який упізнав у ній даму з Менґу, Кале та Дувру, що чоловік із шрамом на обличчі узивав її міледі.
Не спускаючи з ока даму з червоною подушкою, Д'Артаньян провадив далі свої спостереження над витівками Портоса і дуже тішився ними. Він зрозумів, що дама в чорному чепці була та сама жінка судового з Ведмежої вулиці, що кохала Портоса.
Разом із тим Д'Артаньян помітив, що кокетування Портосове не знайшло відгуку на жодному обличчі. То були лише даремні надії й химерні мрії. Та хіба ж для справжнього кохання й для справжніх ревнощів існує інша дійсність, як надії та мрії?
Священик закінчив проповідь. Жінка судового підійшла до посуду з святою водою. Портос випередив її й замість сунути в воду пальця сунув цілу руку Жінка всміхнулася, бо думала, що Портос дбає за неї, і тяжко помилилася: коли вона була від нього на відстані трьох-чотирьох кроків, Портос повернув голову й утупив очі в даму з червоною подушкою, що наближалася в супроводі негреняти та покоївки.
Ось дама порівнялася з Портосом. Той витяг з посуду руку, з якої збігала вода. Чарівна богомілка всміхнулася, торкнулася своєю ручкою величезної лапи Портоса, перехристилася й пішла з церкви.
Для жінки судового то було вже занадто. Вона не мала тепер сумніву, що в Портоса з дамою була інтрига. Будь жінка вельможна дама, вона безперечно зомліла б, але, бувши тільки дружиною судового, вона задовольнилась тим, що, стримуючи гнів, сказала мушкетерові:
— А чого ж це ви мені не запропонували святої води?
