Сторінка:Александр Дюма. Три мушкетери. 1929.pdf/195

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Плянше зскочив з коня й пішов просто до Любена, який, дійсно, не впізнав його. Льокаї розмовляли якнайприязніше, а Д'Артаньян тимчасом повернув коні в завулок і, об'їхавши круг будинку, став за кущем ліщини і почав прислухатися до їхньої розмови.

По хвилинному спостереженню він зачув стукіт екіпажу й побачив екіпаж міледі, що спинився саме напроти нього. Помилитись було неможна — в кареті сиділа міледі.

Д'Артаньян пригнувся до шиї коня, аби бачити все, залишаючись незримим.

Чарівна білява голівка міледі визирнула з-за дверцят і віддала якесь розпорядження.

Покоївка, гарненька дівчина років двадцяти — двадцяти двох, жвава та моторна, зскочила з підніжки карети, де вона сиділа, і попрямувала до тераси, на якій Д'Артаньян угледів Любена.

Наш ґасконець стежив за нею і бачив, куди вона подалася. Якийсь наказ з середини будинку відкликав Любена з тераси, і Плянше залишився сам, роздивляючись, куди зник Д'Артаньян.

Покоївка наблизилась до Плянше, якого вона взяла за Любена і подала йому записку:

— Вашому панові, — сказала вона.

— Моєму панові? — перепитав здивований Плянше.

— Так, і дуже спішно. Беріть мерщій.

З цими словами, вона побігла до карети, що заздалегідь повернула назад. Покоївка скочила на підножку, і карета покотила.

Плянше покрутив записку в руках, а тоді, звиклий до безсвідомної покори, збіг з тераси, повернув у завулок і кроків через двадцять зустрів Д'Артаньяна, що все бачив і їхав йому назустріч.

— Це вам, пане, — вимовив Плянше, подавши записку юнакові.

— Мені?! — здивувався Д'Артаньян. — А чи ти певний цього?

— Чорт побирай! Чи певний я! Покоївка сказала: „Твоєму панові“. У мене нема іншого пана, як ви, значить… А яка ж гарненька дівчина та покоївка, їй богу.

Д'Артаньян розгорнув записку й прочитав:

„Особа, зацікавлена вами більш, ніж може висловити, бажала б знати, коли ви спроможетеся виїхати на прогулянку в лісу. Завтра, в готелі Шан-дю-Дра-д'Ор льокай в чорній з червоним ліберії чекатиме вашої відповіді“.

„Еге, — подумав Д'Артаньян, оце так здорово. — Здається і міледі, і я, клопочемося за здоров'я тої самої особи.