ривши трьом мушкетерам тисячу компліментів. Супротивник Портосів лежав уже в кареті, супротивник Араміса втік, і тому всю увагу віддано покійникові.
Коли Портос і Араміс роздягли його, мавши надію, що рана не смертельна, з-під череса вбитого випав туго набитий гаманець. Д'Артаньян підняв й передав його лордові Вінтеру.
— Що, в біса, маю я робити з ним? — зацікавився англієць.
— Ви передасте його родині, — відказав Д'Артаньян.
— Дуже потрібна його родині така дрібниця! Вона дістане в спадщину п'ятнадцять тисяч люїдорів[1] річного прибутку! Залиште цей гаманець для ваших льокаїв.
Д'Артаньян поклав гаманця собі в кешеню.
— А тепер, мій молодий друже, як, сподіваюсь, ви дозволите мені так називати вас, — звернувся лорд Вінтер до Д'Артаньяна, — сьогодні увечорі, якщо бажаєте, я представлю вас моїй сестрі, леді Клерік. Я хочу, щоб вона поставилась до вас приязно, а що її не погано прийнято при дворі, то надалі замовлене нею слово може бути для вас не безкорисне.
Д'Артаньян почервонів із задоволення і вклонився на знак згоди. Атос тимчасом підійшов до Д'Артаньяна.
— Що ж ви думаєте робити з цим гаманцем? — спитав він його пошепки.
— Я хотів віддати його вам, любий Атосе!
— Мені? З якої речі?
— Адже то ви його вбили: це військова здобич.
— Оце щоб я був спадкоємець ворога! — обурився Атос. — За кого ви мене маєте?
— Так ведеться на війні, — сказав Д'Артаньян, — чому б не застосувати цього звичаю і для дуелі?
— Я не робив цього ніколи навіть на бойовищі, — мовив Атос.
Портос знизав плечима. Араміс рухом губ схвалив Атоса.
— У такому разі, — сказав Д'Артаньян, — віддамо ці гроші льокаям, як радив нам лорд Вінтер.
— Правильно, — погодився Атос, — але віддамо їх не нашим слугам, а слугам англійців.
Атос взяв гаманця й кинув його фурманові:
— Це вам і вашим товаришам!
Цей величний жест людини, що не мала й шеляга за душею, дуже вразив Портоса, і французька щедрість, про
- ↑ Люїдор — старовинна французька золота монета; дорівнювала спершу 20 ліврам, потім 24 ліврам, а згодом 20 і 40 франкам.
