— Так ось як! Мушкетери короля дають арештувати себе ґвардійцям пана кардинала! — вів далі роздратований, як і його салдати, пан Де-Тревій, наче молотом вибиваючи кожне слово й устромляючи їх одне по одному, як удари кинджала в груді своїх слухачів. — Шість ґвардійців його еміненції заарештували шість мушкетерів його величности! Чорт побирай! Я знаю, що мені робити! Зараз же їду до Лювру, подаюся на демісію, як капітан мушкетерів короля, й прошу чину поручника в кардинальській ґвардії, а коли він відмовить — перевернуся в абата.
По цих словах шум поза кабінетом набув сили вибуху. Скрізь було чути прокльони й шалену лайку. „Чорт побирай! Під усіх чортів!“ — лунало в повітрі. Д'Артаньян шукав портьєри, щоб сховатися за нею, і прагнув підлізти під стіл.
— Так, пане капітане, — сказав Портос, — то правда, нас було шестеро проти шести, але нас по-зрадницькому заскочили розполохом і раніш, як ми встигли витягти шпади, двоє з нас лягли трупами, а Атос, тяжко поранений, був не вартніший за трупа. Аджеж ви знаєте Атоса. Він двічі намагався підвестися — і двічі падав. Проте, ми не скорилися, нас потягли силоміць. Дорогою ми втекли. Щодо Атоса, то його взяли за померлого й тому дали спокій на бойовищі, вважаючи, що неварто було уносити його. Ось що, капітане! Неможна вигравати геть усі битви.
— Маю за честь запевнити вас, що одного я вбив його власною шпадою, бо моя зламалася при першому ж ударі, — сказав Араміс. — Убив чи просмикнув — це вже, пане, як вам більше до вподоби.
— Я цього не знав, — відмовив пан Де-Тревій вже спокійнішим тоном. — Пан кардинал, як я бачу, переборщив.
— Будь ласка, пане капітане, — вів далі Араміс, побачивши, що капітан заспокоївся, і тому насмілившися просити, — будь ласка, не кажіть, що Атоса поранено. Він упав би в розпач, якби король дізнався про це, а через те, що рана дуже тяжка — пробила плече й прошла аж до грудей, — можна боятися…
Цієї хвилини портьєра піднялася, і благородна, красива, але дуже бліда голова виткнулася з-за бахроми.
— Атосе! — скрикнули два мушкетери.
— Атосе! — повторив пан Де-Тревій.
— Ви мене кликали, пане капітане, — сказав Атос слабким, але цілком спокійним голосом: — ви хотіли мене бачити — переказували мені мої товариші, — і я поспішився виконати ваше розпорядження. Чого ви бажаєте, капітане?
