О четвертій всі чотири приятелі зібрались в Атоса. Клопіт з екіпіруванням був закінчений.
Раптом увійшов Плянше з двома листами на адресу Д'Артаньяна.
Один з них була маленька довгаста записка, гарно згорнена й запечатана красивою печаткою зеленого воску, де був витиснений голуб з гілочкою.
Другий — велике послання, квадратове, оздоблене страшним гербом його еміненції, кардинала-герцоґа.
Д'Артаньян глянув на маленьку записку, і серце йому закалатало сильніш: він, здавалося, пізнав письмо. Дарма, що юнак бачив це письмо тільки один раз, спомин про нього врізався йому в саму глибину серця.
Він узяв маленьку записку й швидко розгорнув її:
„Наступної середи між шостої й сьомої ввечорі їдьте прогулятися по дорозі до Шальо й уважно придивляйтеся до карет, що проїжджатимуть. Якщо вам дороге ваше життя і життя тих, хто вас кохає, то не кажіть жодного слова, не робіть жодного руху, з якого можна було б здогадатися, що ви впізнали особу, яка відважується на все, аби побачити вас хоч одну хвилину“.
Підпису не було.
— Це пастка, — сказав Атос, — не їдьте, Д'Артаньяне.
— А все ж, мені здається, — відповів Д'Артаньян, — що письмо мені знайоме.
— Воно, мабуть, підроблене, — відмовив Атос. — О шостій чи о сьомій шлях до Шальо зовсім безлюдний. Це однаково, що піти на прогулянку в ліс Бонді.
— А коли ми поїдемо всі! — скрикнув Д'Артаньян. — Не з'їдять же, чорт побирай, нас, усіх чотирьох та ще з чотирма льокаями, з кіньми та збруєю.
— До того ж це була б добра нагода повеличатися нашим умундируванням, — вкинув слово Портос.
— Але коли це пише жінка, — зауважив Араміс, — і жінка та не бажає, щоб її впізнали, то ви її скомпрометуєте, Д'Артаньяне, що зовсім не личить джентлменові.
— Ми залишимось з-заду, — сказав Портос, — а він сам поїде наперед.
— Так, але недовга річ вистрілити з карети, що мчить учвал.
— Та вони не влучать в мене, — відказав Д'Артаньян. — Тоді ми наздогонимо карету й знищимо всіх, що сидітимуть усередині. Все ж таки на декілька ворогів буде менше.
