пізніше я й матиму право служити вам, тепер же, здавалося б, що я вам продався.
— Тобто ви відмовляєтесь служити мені, — сказав кардинал роздратованим тоном, в якому бреніло щось, ніби повага. — Будьте вільні і в своїй ненависті й в своїх симпатіях.
— Монсеньєр…
— Добре, добре, — перебив кардинал, — я не гніваюся на вас. Хоч ви й самі розумієте, що досить захищати й винагороджувати друзів, а про ворогів ми не зобов'язані, пеклуватися, все ж таки я раджу вас: будьте обережні, поводьтеся добре, пане Д'Артаньяне: як тільки я перестану захищати вас, я не дам за ваше життя ні шагу.
— Подбаю, монсеньєр, — відповів ґасконець з благородною упевненістю.
— Пам'ятайте ж, — сказав, підкреслюючи свої слова, Рішельє, — і згадайте, що я закликав вас до себе і зробив усе, щоб з вами не сталося лиха.
— Що б ні сталося в дальшому, — відповів Д'Артаньян, поклавши руку на серце й вклонившись, — вічна вдячність вашій еміненції за те, що ви робите для мене тепер.
— Отже, ми побачимось як ви казали, пане Д'Артаньяне, після війни Я стежитиму за вами, бо я буду там, — сказав кардинал, вказавши пальцем на чудову, призначену для нього зброю. — Повернувшися, ми з вами порахуємося.
— Ах, монсеньєр, не позбавляйте мене вашої милости, — скрикнув Д'Артаньян, — будьте безсторонні, монсеньєр, якщо ви вважаєте мої вчинки за вчинки порядної людини.
— Юначе, — відповів Рішельє, — якщо я матиму змогу сказати вам те, що я сказав сьогодні, то я обіцяю вам сказати.
Останні слова виявляли жахливу підозру. Вони кинули Д'Артаньяна більш, ніж у жах, бо це було попередження: кардинал хотів охоронити його від якогось лиха, що йому загрожувало. Він відкрив рота, щоб відповісти, але гордовитим жестом кардинал відпустив його.
Д'Артаньян пішов, але, переступивши поріг, занепав духом і не повернувся тільки тому, що пригадав серйозне й суворе обличчя Атоса. Коли б він погодився на умови, запропоновані кардиналом, Атос не подав би йому руки, Атос зрікся б його.
Острах перед цим розбратом утримав його: настільки сильно впливає дійсно міцна вдача на все, що її оточує. Д'Артаньян спустився тими самими сходами, якими зійшов і коло дверей зустрів Атоса й чотирьох мушкетерів, що чекали на його повернення й почали вже турбуватися. Д'Артаньян заспокоїв їх, і Плянше побіг попередити інші пости,
