Легке струсіння, глухий згук трьох куль, що пробили тіло, останній зойк, передсмертні корчі довели Д'Артаньяну, що той, хто мав його вбити, врятував йому тепер життя.
Повернувшися до траншеї, Д'Артаньян скинув з плеч труп коло блідого, як смерть, пораненого. Він одразу заходився оглядати одяг убитого. Шкіряна портфелька, гаманець, де, очевидно, лежала частина суми, одержаної розбійником, рожок і кості складали увесь спадок померлого.
Залишивши рожок і кості на місці, де вони впали, він кинув гаманець пораненому й з жадобою кинувся до портфельки.
Між декількох незначних папірців він знайшов листа — саме того, що за ним ходив, важучи своїм життям.
„Ви загубили слід цієї жінки, й вона перебуває тепер у цілковитій безпеці в манастирі, куди ви не повинні були її ні в якому разі пускати. Дбайте тепер не проминути чоловіка, інакше, як вам добре відомо, рука в мене довга, і я примушу вас дорого заплатити за сто люїдорів, що ви від мене одержали“.
Підпису не було. Однак, було очевидно, що лист був од міледі, а тому Д'Артаньян сховав його, як доказ, і, сівши в безпечному місці за рогом траншеї, почав допитувати пораненого. Той повинився, що з убитим товаришем взявся захопити одну молоду жінку, яка мала виїхати з Парижу через рогатку Ля-Вієт. Але, затримавшись на хвилину випити в коршмі, вони спізнились на десять хвилин і прогавили карету.
— А що ж ви мали зробити з жінкою? — схвильовано спитав Д'Артаньян.
— Ми повинні були приставити її до будинку на Королівському майдані, — відповів поранений.
— Так, так, — прошепотів Д'Артаньян, — дійсно так, до самої міледі.
Тоді юнак з жахом зрозумів, яка страшенна жадоба помсти спонукала цю жінку занапастити його і всіх, кого він любив, і як добре відомі були їй усі двірські інтриги, бо вона знала все. Безсумнівно, відомості ці давав їй кардинал.
Зате із щирою радістю він пригадав, що королева нарешті довідалась, у якій в'язниці нудиться за свою відданість їй пані Бонасьє, та визволила її звідти.
Тепер лист, одержаний від молодої жінки, та її переїзд дорогою Шельо, де вона промайнула, як примара, ставали йому зрозумілі.
Від тої хвилини, як наперед казав Атос, з'явилась можливість одшукати пані Бонасьє, бо манастир не був непідступний.
