Ця думка зовсім схилила його до милосердя. Він звернувся до пораненого, що неспокійно стежив за виразом на його обличчі і простяг йому руку.
— Ходім, — сказав він, — я не хочу кидати тебе в такому становищі. Спирайся на мою руку та ходім до табору.
— Так, — відповів поранений, не понявши віри такій великодушності, — чи не на те, щоб наказати повісити мене?
— Я дав тобі слово, — і тепер вдруге дарую тобі життя.
Поранений став навколішки та поцілував ноги свого спасителя. Д'Артаньян, не мавши більше потреби залишатись близько ворогів, припинив вияви його вдячности.
Ґвардієць, що повернувся до лагеря після перших пострілів з бастіону, ознаймив про смерть своїх чотирьох товаришів, і в полку всі були страшенно здивовані і одночасно дуже раді, побачивши Д'Артаньяна, цілим та непошкодженим.
Д'Артаньян, щоб пояснити рану товариша, нанесену шпадою, вигадав, що на них було зроблено вилазку. Він розказав про смерть другого салдата та про небезпеку, на яку вони наражались. Це оповідання обернулося на справжній тріюмф: уся армія цілий день говорила про нього, і герцоґ звелів переказати йому своє привітання.
Вчинок Д'Артаньянів спричинився до того, що повернув йому спокій, який він був утратив.
Цей спокій доводив про одне: Д'Артаньян не знав ще міледі.
Після вістей про майже безнадійний стан здоров'я короля в таборі поширились чутки, що він почав одужувати. А що він дуже поспішав узяти особисту участь в облозі, то казали, ніби він вирушить у путь, скоро зможе сісти на коня.
Д'Артаньян, як ми вже зазначали, трохи заспокоївся і чекав тільки звістки від своїх друзів.
Одного ранку на початку листопада він одержав з Вільруа такого листа:
„Пане Д'Артаньяне!
Пани Атос, Портос та Араміс, перебувши в мене майже цілий вечір, дуже підгуляли й наробили такого бешкету, що
