вхопились за шпади. Д'Артаньян не менше від них моторний, наслідував їх, і всі троє помчали до своїх частин.
Вибігши з їдальні, вони довідались і про причину цього заворушення: з усіх боків лунали вигуки і скрізь били в барабани:
— Хай живе король! Хай живе кардинал!
І дійсно, цієї хвилини король в'їжджав у табор із своїм почотом та із загоном нового війська з десяти тисяч чоловіка; спереду та ззаду його йшли мушкетери.
Д'Артаньян був у своїй роті, що вишикувалася вдовж шляху, яким проїздив король. Промовистим жестом привітав він своїх друзів і пана Де-Тревія, який одразу впізнав його.
Скоро церемонія в'їзду короля скінчилась, четверо приятелів кинулись в обійми один до одного.
— Чорт побирай! — вигукнув Д'Артаньян; — неможна приїхати вчасніше: жодна страва не встигла, мабуть, ще охолонути, чи не так, панове? — додав юнак, звертаючись до двох ґвардійців, що їх він представив своїм приятелям.
— А! Очевидячки, ми бенкетуємо, — сказав Портос.
— Сподіваюсь, що на вашому обіді немає дам, — зауважив Араміс.
— Хіба у вашому містечкові є порядне вино? — спитав Атос.
— Та це ж ваше, мій друже, — відповів Д'Артаньян.
— Наше вино? — здивувався Атос.
— Так; саме те, що ви мені надіслали.
— Ми вам надіслали вина?
— Авжеж, з Анжуйських виноградників.
— Так, мені добре відомо вино, про яке ви кажете.
— Вино, що подобається вам найбільше.
— Безсумнівно, коли в мене немає напохваті шампані чи шамбертена.
— Доведеться вам, за браком шампані та шамбертена, задовольнитись цим.
— Так, виходить, ми виписали анжуйського вина? Ач, які ми ласуни, — сказав Портос.
— Так це ж вино, що надіслали мені у ваше ім'я.
— У наше ім'я? — одним голосом скрикнули три мушкетери.
— Чи це не ви надіслали його, Арамісе? — спитав Атос.
— Ні; мабуть, ви, Портосе?
— Ні, отже виходить це Атос?
— Ні.
— Ну, якщо не ви сами, то хазяїн вашого готелю.
— Хазяїн нашого готелю?
