— Ну, а в усякому разі, що ж його робити? — спитав юнак.
— Неможна, щоб Дамоклів меч[1] завжди висів над вашою головою, — зауважив Атос. — Треба якось знайти вихід з цього становища.
— Яким чином?
— Намагайтесь зустрінутись із нею та поговорити; пропонуйте їй мир — чи війну. Дайте слово чести дворянина, що ви нічого ніколи не казатимете про неї, ніколи нічого не робитимете на зле. З свого боку вимагайте від неї присяги залишити вас у спокої; настрахайте, якщо вона незгодиться на це, що підете до канцлера, до короля, звернетесь до ката, піднимете проти неї двір, розголосите, що вона таврована, віддасте до суду, а якщо її виправдають, у такому разі присягніться честю дворянина вбити її з-за рога, як скажену собаку.
— Цей засіб скінчити з нею мені до вподоби, — погодився Д'Артаньян, — але де ж я її зустріну?
— Час, люб'язний друже, час дасть вам таку нагоду. Проте, випадок — це подвійна ставка для чоловіка: що більше поставлено, то більше можна виграти. Слід тільки вміти чекати.
— Так; до того ж ми — мущини, ладні на все, — люди, що звикли наражати своє життя на небезпеку. А вона? — півголосом заперечив Д'Артаньян.
— Хто вона? — спитав Атос.
— Констанція.
— Пані Бонасьє? Правильно, — сказав Атос. — Бідний друже, я й забув, що ви закоханий.
— Ми викрадемо її з манастиря, нехай тільки скінчиться облога, — запропонував Портос.
Заспокоївшися на цьому, чотири приятелі, скінчивши свій скромний обід, розійшлися, умовившись побачитися того ж вечора. Д'Артаньян повернув до франциськанського манастиря, а три мушкетери попрямували до королівського табору.
- ↑ Дамоклів меч — меч, що був підчас бенкету навішений на одній кінській волосині над головою Дамокла, з наказу сіракузького тирана Діонісія, щоб показати йому нетривалість усього земного; взагалі грізна небезпека, що ось-ось може счинити нещастя.
