Сторінка:Александр Дюма. Три мушкетери. 1929.pdf/265

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
РОЗДІЛ XII
 
КОРШМА ЧЕРВОНОГО ГОЛУБНИКА
 

Кампанія закінчилася щасливо, і кардинал набув собі слави. Але перепочинок був тільки тимчасовий. Одного з гонців герцоґа Б'юкенгемського, Монтеґю на ймення, полонили і знайшли в нього писемний доказ союзу між Австрією, Еспанією, Англією та Лотарінґією.

Союз цей скеровано проти Франції.

Ще й більше: в помешканні герцоґа Б'юкенгемського, яке він був примушений залишити раніш, ніж гадав, знайдено папери, що підтверджували існування союзу, і ці документи, як запевняє в своїх мемуарах пан кардинал, дуже скомпрометували мадам Де-Шеврез, а тим самим і королеву.

Уся відповідальність, зрозуміло, лежала на кардиналі, бо неможна бути повновладним міністром і не бути відповідальним. Отже, він день і ніч напружував усі сили свого геніяльного розуму, придивляючись до найдрібнішої зміни, що відбувалась в якій-небудь з великих держав Европи.

Кардиналу було відомо про діяльність, а особливо про ненависть до нього герцоґа Б'юкенгемського. Коли б спільники, що загрожували Франції, взяли гору, увесь його вплив неминуче зійшов би на нівець. У люврському кабінеті запанували б прибічники еспанської та австрійської політики, що до того часу мали там лише випадкових представників, а він, Рішельє, міністер Франції, міністер найпопулярніший, упав би. Король, що слухався його, як мала дитина, зненавидів би його, як може тільки дитина ненавидити свого вчителя, і віддав би його на поталу своєму братові та королеві. Отже, кардиналу, — а з ним, мабуть, і всій Франції, — загрожувала загибель. Треба було запобігти цьому.

Гонці, кількість яких раз-у-раз збільшувалась, вдень і вночі зміняли один одного в маленькому будинкові біля мосту Де-Ля-П'єр, де оселився кардинал.

То були ченці, які так невміло носили свої ряси, що в них одразу давалось впізнати представників войовничої церкви; жінки, що не звикли носити костюми пажів і не могли приховати свої круглясті форми під широченними штанами; нарешті, були й селяни з брудними руками і з елеґантними манірами, од яких за цілу верству дхнуло знатною особою.

Були ще й інші, не такі приємні відвідини, бо двічі і тричі поширювалися чутки, немов кардинала ледве не вбито.