У дійсності ж вийшло інакше, ніж гадав Де-Тревій. Д'Артаньян з великою щирістю відповів:
— Пане, я приїхав до Парижу з таким самим наміром. Мій батько наказував мені не поступатися ні перед ким, крім короля, пана кардинала та вас, кого він вважає за трьох перших осіб Франції.
Д'Артаньян, як ми бачили, прилучив до тих двох і пана Де-Тревія, але він гадав, що таке поєднання не завадить.
Пан Де-Тревій був дуже здивований, стиснув руку Д'Артаньянові й сказав:
— Ви чесний хлопець, але зараз я можу для вас зробити тільки те, що обіцяв. Мій будинок для вас завжди відчинений. Мавши змогу бачити мене щогодини, — а значить, бути в курсі всіх справ, — ви здобудете те, чого бажаєте.
— Інакше кажучи, ви чекаєте, щоб я показав себе гідним бути мушкетером. Будьте спокійні, — додав Д'Артаньян з панібратством ґасконця, — вам не доведеться довго чекати.
Прощаючись, він уклонився з таким виглядом, ніби майбутнє залежало тепер тільки од нього самого.
— Заждіть трохи, — сказав пан Де-Тревій, спиняючи його: — я обіцяв вам дати листа до директора академії. Мабуть, ви дуже гордовиті, щоб прийняти його, мій юначе?
— Ні, пане, — відповів Д'Артаньян, — і запевняю вас, з ним не скоїться того, що з першим. Я буду берегти його так, що він дійде на адресу, і горе тому, хто спробує відібрати його в мене.
Пан Де-Тревій усміхнувся на ці хвастощі. Залишивши юного земляка в ніші вікна, де вони розмовляли, він сів до столу і почав писати обіцяну рекомендацію. Д'Артаньян, який не мав чого робити, почав вистукувати марша на шибці, розглядав мушкетерів, що виходили один по одному, і стежив за ними, доки вони не зникали за рогом.
Пан Де-Тревій, написавши листа, запечатав його і, підвівшися, наблизився до молодого чоловіка, щоб передати йому конверт Але тої хвилини, як Д'Артаньян простягав руку, пан Де-Тревій, вельми здивований, побачив, що його протеже здригнувся, почервонів від гніву й кинувся геть з кабінету, гукаючи:
— А чорт побирай! На цей раз він не втече від мене!
— Хто саме? — спитав Де-Тревій.
— Мій злодій! — відповів Д'Артаньян — А, зраднику!
І Д'Артаньян зник.
— Божевільний! — пробурмотів пан Де-Тревій. — А, може, це ловкий захід викрутитись, побачивши, що дав маху.
