— Чи немає у вас кімнати на першому поверсі, де б ці пани мали б змогу почекати на мене та погрітися біля коминку? — спитав кардинал.
Коршмар одчинив двері великої залі, де нещодавно замість дуже поганої грубки влаштували чудовий великий коминок.
— Ось тут, — сказав він.
— Добре, — відповів кардинал, — увійдіть сюди, панове, і, будь ласка, почекати на мене: я уходжу не більше, як на півгодини.
І тоді, як три мушкетери входили до кімнати, Рішельє без дальших запитань, як людина, що не потребує, щоб їй вказували дорогу, побрався по сходах.
Було очевидно, що троє наших одважних друзів, нічого не підозрюючи, та спонукнені самим лицарським почуттям, зробили послугу якійсь особі, що її кардинал ушанував своєю особливою ласкою.
Залишалось довідатись, хто ж та особа? Три мушкетери намагалися розв'язати це питання. Побачивши, проте, що, попри всієї слушности, жодне припущення не дає задовільного пояснення, Портос гукнув хазяїна й наказав принести кості.
Портос і Араміс сіли до столу грати, а Атос, замислившись, тинявся по кімнаті, раз-по-раз проходячи повз напівзруйнований коминок, димар якого другим кінцем виходив у кімнату верхнього поверху. З отвору долинали звуки розмови, що, нарешті, почало притягати до себе його увагу. Наблизившись до коминку, Атос розпізнав декілька слів, що дуже зацікавили його. Він жестом попросив своїх товаришів замовчати, а сам, зігнувшись, приклав вуха до відтулини в коминку.
— Послухайте, міледі, — казав кардинал, — справа надто серйозна; сідайте й побалакаємо.
— Міледі! — прошепотів Атос.
— Я слухаю ваше еміненцію з великою увагою, — відповів жіночий голос, що примусив мушкетера здрігнутися.
— Невелике англійське судно, що його капітан мені цілком відданий, чекає на вас біля форту де Ла-Пуант. Він зниметься з якоря завтра вранці.
