вона влаштувала баль у машкарах. Нарешті, ви його запевните, — нехай він не має в цьому жодного сумніву, — що мені відомо все: він був там в убранні Великого Могола[1], що його мав одягти Де-Гіз і яке він купив у нього за три тисячи пістолей.
— Добре, монсеньєр.
— Мені відомі усі подробиці: як він входив, а потім уночі пішов з палацу, куди добувся в убравні італійського чаклуна. Щоб він не мав сумніву про достеменність моїх відомостей, ви додасте, що під плащем в нього була біла сукня, усіяна чорними лелітками, мертвими головами та перехресними кістками. В разі його впізнали б, він хотів удати примару Білої дами, що, як всім відомо, з'являється в Люврі кожного разу, як має трапитись яканебудь важлива подія.
— Це й усе, монсеньєр?
— Перекажіть йому, що мені відомі також усі подробиці пригоди в Ам'єні, і що я накажу скласти майстерно написаного невеликого романа з пляном саду та з портретами головних дієвих осіб цієї нічної сцени.
— Я перекажу йому це.
— Перекажіть йому також, що Монтеґю в моїх руках у Бастилії і, хоч правда, в нього не знайшли жодного листа, а проте, катування зможе присилити його сказати все, що він знає і… навіть те, чого не знає.
— Слухаю.
— Нарешті, додайте, що його світлість, поспішаючи від'їхати з острова Ре, забув у квартирі листа пані Де-Шеврез, який надто компрометує королеву, бо доводить, що її величність не тільки може кохати ворогів короля, ба навіть перебуває в змові з ворогами Франції. Чи пам'ятаєте ви добре, що я казав вам, пані?
— Ваша еміненція можете сами в цьому запевнитись: ніч у Люврі, вечір в Ам'єні, арешт Монтеґю, лист пані Де-Шеврез.
— Цілком так, цілком вірно, маєте чудову память, міледі.
— А що? — запитала жінка, до якої стосувався комплімент кардинала, — а що, як, не зважаючи на всі доводи, герцоґ не поступиться і буде далі загрожувати Франції?
— Герцоґ закоханий, як божевільний, чи краще-як дурень, — зауважив Рішельє голосом, повним гіркоти. — Як паладини[2] давніх часів, він розпочав цю війну, аби заслужити ласкавого погляду своєї дами. Якщо він довідається,