— Але, спершу треба розшукати жінку, яка згодилась би одімстити за себе на герцозі.
— Вона є, — сказала міледі.
— Потім знайти фанатика, що служитиме знаряддям правосуддя божого.
— Одшукаємо.
— Коли він буде знайдений, — додав кардинал, — ви одержите наказа, якого просите.
— А тепер, — вела далі міледі, наче не помічаючи зміни тону кардинала, — а тепер, діставши всі інструкції вашої еміненції щодо ваших ворогів, я дозволю собі, монсеньєр, сказати вам два слова й про моїх.
— Хіба ж і ви маєте ворогів? — спитав Рішельє.
— Так, монсеньєр. Вороги, проти яких ви повинні підтримати мене, бо я їх набула, служачи у вашій еміненції.
— Хто ж це? — звідався кардинал.
— Поперше, одна маленька інтриганка Бонасьє.
— Вона у Мантській в'язниці.
— Вона була там, — відмовила міледі, — але королева випрохала в короля наказа перевести її до манастиря.
— До манастиря? — зацікавився Рішельє.
— Так.
— До якого?
— Не знаю, бо вони додержували глибокої таємниці.
— Я довідаюсь про це.
— І його еміненція повідомить мене, в якому манастирі ця жінка?
— Я не вбачаю жодних перешкод до цього.
— Гаразд… Але в мене є ще й другий ворог, значно небезпечніший, ніж ця маленька пані Бонасьє.
— Хто?
— Її коханець.
— Його ім'я?
— О, його еміненція добре його знає, — в пориві гніву вигукнула молода жінка, — це наш спільний з вами лихий геній. Через його в бійці з ґвардійцями вашої еміненції перемогли мушкетери. Він завдав три вдари шпадою Де-Варду, вашому гонцеві, і був головною причиною невдачі в справі з діямантовими навісками. Це, нарешті, той, хто, довідавшись, що я викрала пані Бонасьє, заприсягався вбити мене.
— А-а! — промовив кардинал, — я знаю, про кого ви кажете.
— Я кажу про негідника Д'Артаньяна.
— Це хоробрий юнак, — зауважив кардинал.
— Тим то й треба його боятись, бо він занадто хоробрий.