Сторінка:Александр Дюма. Три мушкетери. 1929.pdf/278

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

так, заважають, як жива істота. Проте, іноді й спомини бувають болячі.

— Нарешті, — глухо промовила міледі, — що привело вас до мене і чого вам од мене треба?

— Я хочу сказати, що, залишаючись незримим для вас, я все ж не спускав вас з очей.

— Чи знаєте ви, що я робила?

— Я можу день по дню вам розказати все від самого початку вашої служби в кардинала до сьогоднішнього вечора.

Усмішка недовір'я скривила бліді губи міледі.

— Слухайте: ви одрізали два діямантові навіски з плеча герцоґа Б'юкенгемського; ви викрали пані Бонасьє; ви, закохані в Де-Варда, відчинили двері панові Д'Артаньянові; ви, гадаючи, що Вард ошукав вас, хотіли примусити суперника вбити його; ви, коли цей суперник дізнався про вашу таємницю, хотіли вбити його за допомогою двох наємних душогубів, посланих вами слідом за ним; це ви, довідавшись, що куля не досягла своєї мети, послали йому отруєне вино з підробленим листом, щоб ваша жертва повірила, ніби вино надіслали йому друзі й, нарешті, ви у цій самій кімнаті, сидячи на тому стільці, де я тепер сиджу, оце тільки но взяли на себе обов'язок вбити герцоґа Б'юкенгемського замість одержаної обіцянки дозволити вам вбити Д'Артаньяна.

Обличчя міледі спалахнуло.

— Ви сутий диявол! — прошепотіла вона.

— Може статися, але в усякому разі запам'ятайте таке: вбийте, чи доручіть кому вбити герцоґа Б'юкенгемського, — мені байдуже, я його не знаю й до того ж він англієць. Але не не смійте пальцем доторкнутися до жодної волосинки Д'Артаньяна, мого вірного друга, що його я люблю й охороняю. Або, присягаюсь вам пам'яттю мого батька, злочин, що ви маєте зробити, буде ваш останній злочин.

— Пан Д'Артаньян жорстоко образив мене, — глухо зауважила міледі, — і пан Д'Артаньян помре.

— Та хіба ж можна образити вас, добродійко? — спитав Атос, ухмиляючись, — він вас образив і він помре?

— Він помре, — повторила міледі, — спочатку вона, потім він.

Атос не тямився з гніву. Вид цієї істоти, в якій не було нічого жіночого, викликав у нього жахливі спогади. Він пригадав, як одного разу, у менш небезпечному становищі, ніж тепер, він хотів офірувати її своїй честі. Жагуче бажання вбити її з страшенною силою поняло його. Він підвівся, підніс руку до пояса, витяг пістолета й одвів курка.