— Ви верзете дурниці, друже Портосе. Навіщо нам обтяжувати себе зайвим тягаром?
— А все ж таки мати проти ворога мушкет доброго калібру, дванадцятко патронів та порохівницю я не вважаю за зайве.
— Та хіба ви не чули, що сказав Д'Артаньян? — спитав Атос.
— А що він сказав? — звідався Портос.
— Д'Артаньян сказав, що сьогодні вночі, підчас атаки, вбито вісім чи десять французів і стільки ж лярошельців.
— Ну, і далі?
— Їх не встигли ще пограбувати. Чи не так? Були інші, невідкладніші справи.
— Ну і що ж?
— А те, що ми візьмемо їхні мушкети, їхні порохівниці й патрони і, замість чотирьох мушкетів і дванадцяти куль, матимемо п'ятнадцять рушниць й коло сотні патронів.
— О, Атосе, — промовив Араміс, — ти, дійсно, великий чоловік.
Портос схилив голову на ознаку того, що згоджується з цим.
Здавалося, тільки Д'Артаньян був невдоволений.
Його сумнів поділяв і Грімо. Побачивши, що вони йдуть до бастіону, — а в цім він дотепер був непевен, — Грімо смикнув свого пана за полу.
— Куди ми йдемо? — на мигах запитав він.
Атос показав на бастіон.
— Аджеж ми залишимо там наші шкури, — провадив далі Грімо тою же мовою.
Атос підвів очі й руки до неба.
Грімо поклав коша на землю й сів, похитуючи головою.
Атос витяг з-за пояса пістолет, подивився, чи є на полиці порох, поклав у нього кулю й притулив дуло до вуха Грімо.
Грімо звівся на ноги, неначе був на пружині.
Тоді Атос знаком звелів йому підняти коша й йти попереду.
Грімо послухався. Усе, що виграв Грімо в наслідок цієї хвилинної пантоміми, було те, що з ар'єргарда він пересунувся до авангарду.
Прибувши на бастіон, чотири приятелі обернулися.
Понад триста салдатів різних полків зібралися біля виходу з табору. Окремою групою стояли Де-Бюзіньї, драгун, швайцарець і четвертий офіцер, що брав участь у закладі.
Атос скинув капелюха, підніс його на вістрі шпади вгору й помахав ним у повітрі.
