Сторінка:Александр Дюма. Три мушкетери. 1929.pdf/289

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Що в біса ви робите? — скрикнув Д'Артаньян. — Вони застрелять вас, мій друже.

Та Атос не звернув ніякої уваги на попередження й, здершись на пробоїну, з рушницею в одвій руці й капелюхом у другій, гукнув на салдат і робітників, що здивовані його появою, спинилися на п'ятдесят кроків од бастіона, і, ввічливо вклонившися, сказав:

— Панове, декільки моїх друзів і я саме снідаємо на цьому бастіоні. Ви сами знаєте, як неприємно буває, коли вас турбують підчас сніданку. Одже ми просимо вас, коли ви маєте тут конче потрібні справи, зачекати, доки ми скінчимо снідати, або прийти пізніше. А то, може, ви отямитесь, кинете бунтарів і вип'єте з нами за здоров'я короля Франції.

— Бережись, начувайся, Атосе, — скрикнув Д'Артаньян. — Хіба ти не бачиш, вони ціляють в тебе.

— Так, так бачу, — відповів Атос, — але ці міщани погано стріляють і не спроможні влучити.

Дійсно тої ж хвилини розляглися чотири постріли. Чотири кули сплющилися круг Атоса, але жодна не влучила в нього.

Майже під той самий час пролунало чотири відвітні постріли з бастіону, але їх зроблено краще: трьох салдатів вбито на місці, а одного робітника поранено.

— Грімо, ще мушкетів! — наказав з пробоїни Атос.

Грімо зараз же виконав розпорядження. Три приятелі й собі набили рушниці. По першому стрілу пролунав другий: бригадир і двоє грабарів пали мертві, а решта втікли.

— Ну, панове, на вилазку! — скомандував Атос.

Четверо друзів кинулися з форту, підбігли до бойовища й підібрали чотири мушкети салдатів і спис бригадира. Певні, що втікачі зупиняться лише в місті, вони повернули до бастіону, взявши трофеї своєї перемоги.

— Набийте знову рушниці, Грімо! — наказав Атос. — А ми, панове, нумо снідати й поведімо далі нашу розмову. На чому ми спинилися?

— Згадую, — сказав Д'Артаньян, дуже схвильований звісткою про подорож міледі, — ви казали, міледі поїхала…

— Вона поїхала до Англії, — мовив Атос.

— З якою метою?

— Вбити чи звеліти вбити Б'юкенгема.

З вуст Д'Артаньяна вихопився вигук подиву і обурення.

— Це підло! — скрикнув він.

— О, щодо цього, — промовив Атос, — то, прошу вірити, це турбує мене дуже мало. Тепер, коли ви, Грімо, вже закінчили, — вів далі Атос, — візьміть спис нашого бригадира,