прив'яжіть до нього серветку і встроміть на вершку нашого бастіона, щоб ці бунтарі-лярошельці бачили, що мають справу з відважними й чесними салдатами короля.
Грімо мовчки скорився, і за хвилину над головами чотирьох приятелів майорив білий прапор. Вибух оплесків привітав його появу. Половина табору була на бар'єрах.
— Як? — не зрозумів Д'Артаньян, — тобі байдуже, чи сама вона вб'є, чи пошле кого вбити Б'юкенгема? Отже, герцоґ — наш друг.
— Герцоґ — англієць, герцоґ б'ється проти нас. Нехай вона що хоче, то й робить з ним. Це турбує мене не більше, як порожня пляшка.
І Атос відкинув пляшку кроків на п'ятнадцять до останньої краплі, виливши з неї вино в свою склянку.
— Ні на одну хвилину не кину я так Б'юкенгема, — заявив Д'Артаньян. — Він подарував нам чудові коні.
— А надто чудові сідла, — додав Портос, який в той час був убраний в плащ, гаптований галуном з сідла.
— До того ж, — і собі вкинув слово Араміс, — богу вгодно каяння, а не смерть грішника.
— Амінь, — підсумував Атос. — Цього ми торкнемося пізніше, коли ви забажаєте. Тоді ж я найбільше дбав про те, — і я певний, ти зрозумієш мене, Д'Артаньяне, — щоб відібрати того листа, якого вона виканючила в кардинала, і за допомогою якого мала безкарно збутися, мабуть, і всіх нас.
— Це створіння — сам диявол! — сказав Портос, простягаючи свою тарілку Арамісові, що нарізав дичину.
— А той лист залишився в її руках?
— Ні, він перейшов до мене, але не скажу, щоб без зусиль; то була б брехня.
— Дорогий мій Атосе! — промовив Д'Артаньян, — я вже й лік загубив, скільки разів завдячую вам своє життя.
— Отже, ти кинув нас, щоб повернутись до неї? — спитав Араміс.
— І лист кардинала з тобою? — спитав Д'Артаньян.
— Ось він, — і Атос витяг з кешені дорогоцінний папір.
Д'Артаньян, не спромігшися навіть приховати тремтіння руки, розгорнув його й прочитав:
|
„Те, що зробив подавець цього, зроблено з мого наказу й на користь держави“. 3-го грудня 1627 року. Рішельє“. |
— Це, дійсно, розгрішення за всіма правилами, — зауважив Араміс.
