лист не встигне надійти до Анжера, як ми опинимося у в'язниці.
— Я беруся приставити листа до її величности, — почервонівши сказав Араміс. — У Турі я знаю одну особу…
Араміс зупинився, побачивши, що Атос усміхнувся.
— Що ж? Вам, Атосе, не до вподоби цей плян? — спитав Д'Артаньян.
— Я не відхиляю його цілком, — відповів Атос. — І хотів лише зауважити Арамісові, що він не може кинути табору, а опріч нас самих, нема на кого звіритися. За дві години по від'їзді гонця всі капуцини[1], всі альгвазили[2], всі чорні каптури кардинала знатимуть ваш лист на пам'ять і заарештують і вас, і вашу спритну особу.
— До того ж королева спасе Б'юкенгема, але не визволить нас, — сказав Портос.
— Портос має рацію, панове, — зауважив Д'Артаньян.
— Аа! У місті щось діється! — звернувся до всіх Атос.
— Б'ють на сполох!
Чотири приятелі прислухалися. Бій барабанів, дійсно, долетів до них.
— Ось побачите, вони зараз вишлють проти нас цілий полк, — сказав Атос.
— Чи не думаєте ви триматися проти цілого полку? — спитав Портос.
— А чому ні? — відповів мушкетер. — Я зараз в доброму настрої і протримався би проти цілої армії, якби ми здогадалися захопити ще з дванадцятко пляшок вина.
— Слово чести, барабанний бій наближається, — промовив Д'Артаньян.
— Нехай собі наближається, — відказав Атос. — Звідси до міста чверть години ходу, значить, і від міста сюди стільки ж. Цього часу нам досить, щоб ухвалити якусь певну постанову. Ніде інде не знайдемо ми такого зручного місця. Та стривайте, панове, мені спала на думку блискуча ідея!
— Кажіть!
— Дозвольте, я віддам Грімо декілька потрібних розпоряджень.
Атос жестом запропонував своєму льокаєві підійти.
— Грімо, — наказав Атос, вказавши на трупи, що лежали на бастіоні, — візьміть цих добродіїв, притуліть їх до стіни, накладіть ім на голови капелюхи, а в руки дайте рушниці.
