Портос аж запінився з люті й рушив з місця, щоб кинутись за Д'Артаньяном.
— Потім, потім! — гукав той. — Коли ви будете без плаща.
— О перший за Люксембурґом.
— Гаразд! О першій! — відказав Д'Артаньян, повертаючи за ріг вулиці.
Але ні на вулиці, якою він допіру промчав, ні на тій, по якій перебігав тепер очима, Д'Артаньян не угледів нікого. Хоч як повільно йшов незнайомий, його вже не було. Могло статися, що він зайшов у якийсь будинок.
Д'Артаньян розпитував усіх стрічних, спустився до порону, піднявся вулицями Сенською й Червоного Хреста — і нікого, абсолютно нікого. А втім ця прохідка була йому на користь, бо в міру того, як піт укривав йому чоло, холонуло серце.
Тоді він почав обмірковувати свої останні пригоди. Їх було багато, і всі нещасливі: було тільки одинадцята, а він уже встиг зайти в немилість пана Де-Тревія, що не міг вважати спосіб, в який Д'Артаньян покинув його, за джентлменський.
Поруч із тим він здобув собі дві добрі дуелі з двома особами, з яких кожна могла вбити троїх таких, як він, — з двома мушкетерами. А їх він у думках і в серці ставив понад решту людей.
Становище було кепське. Певний, що Атос уб'є його, молодий чоловік, зрозуміло, вже не турбувався про Портоса. А що надія кидає людину тільки в останній момент, то він сподівався, що залишиться живий, відбувшися, звичайно, важкими ранами.
Розмовляючи сам із собою, він дійшов майже до будинку Д'Егійонів і перед цим будинком побачив Араміса, що жартував з трьома королівськими ґвардійцями. З свого боку і Араміс побачив Д'Артаньяна. Не забувши, що в присутності цього юнака сьогодні ранком пан Де-Тревій так картав їх, і не мавши приємности бачити свідка цієї догани, Араміс удавав, що не помічає його. Д'Артаньян підійшов до чотирьох молодих людей і з найчемнішою усмішкою низько вклонився ним. Араміс злегка кивнув головою, але не всміхнувся. А втім усі четверо замовчали.
Та не такий дурний був Д'Артаньян, щоб не помічати, що він тут зайвий; тільки в справах великопанських звичаїв він не мав ще достатнього досвіду, щоб ловко вийти із скрутного становища. Він добирав способу відступити якнайгідніше, коли зненацька побачив, що Араміс упустив свою хусточку і, напевно, не догледівши цього, наступив на неї
