Тільки Д'Артаньян, звичайно найвигадливіший з усіх чотирьох, нічого не вигадав. Треба признатися, саме ім'я міледі спаралізувало його мозок.
Ні, помиляємось, він знайшов покупця на діямант.
Сніданок у пана Де-Тревія був дуже веселий та жвавий.
Д'Артаньянові не лишалось бажати нічого більше, якби ні міледі, що ніби чорна хмара зависла на його обрії. По сніданку вмовлено зібратись увечорі в Атоса й там закінчити обговорення.
Д'Артаньян через увесь день похожав вулицями табору в новій мушкетерській уніформі.
Призначеної години, ввечорі, всі четверо зійшлись, щоб розв'язати три питання:
що написати братові міледі,
що написати спритній особі з Туру,
кому з льокаїв доручити приставити листи.
Кожний пропонував свого: Атос казав про скромність Грімо, що не говорить, доки пан не накаже йому розтулити рота. Портос вихваляв силу та моторність Мускетона, цього велетня, здатного подолати чотирьох звичайних чоловіків. Араміс, підкреслючи дотепність Базена, висував його кандидатуру. Нарешті, Д'Артаньян, цілком звіряючись на відвагу Плянше, нагадував про його поведінку в дражливій справі в Булоні.
Приятелі довго сперечались, як писати. Нарешті, Атос розміркувавши, ще більше пополотнів: Д'Артаньян зрозумів, що він наважився казати.
— Ось про що треба написати, — запропонував Д'Артаньян: — „Мілорде, ваша невістка — злочинниця: вона хотіла надіслати до вас вбивців, щоб успадкоємити ваші статки. Проте, вона не мала права віддаватись за вашого брата, бо була вже одружена у Франції й була…“
Д'Артаньян спинився, ніби шукаючи слова, і подивився на Атоса.
— „Вигнана своїм чоловіком“, — додав Атос.
— „Через те, що вона таврована…“ — закінчив Д'Артаньян.
— Овва! — вигукнув Портос. — Та це ж неможливо! — Вона намагалася вбити свого дівера?
— Так.
— Вона була вже одружена? — спитав Араміс.
— Так.
— І її чоловік бачив в неї на плечі тавро — лілею? — здивувався Портос.
— Так.
