— Отже, — заявив Араміс, — ви й сами розумієте, панове, що тільки Базен може приставити цього листа до Туру: моя кузина знає тільки Базена й довіряє лише йому. Кожен інший тільки попсує справу. До того ж Базен учений й самолюбець. Базен розуміється на історії, панове. Йому відомо, що Сікст П'ятий перед тим, як зробився папою, пас свині. А що він гадає висвятитись разом зі мною, то не втрачає надії й собі стати папою, чи, в крайньому разі, кардиналом. Ви ж розумієте, людина з таким сподіванням на майбутнє не дасть схопити себе, а коли таке й трапиться, він радше знесе муки катування, ніж пробалакається.
— Добре, добре, — згодився Д'Артаньян, — від щирого серця уступаю вам вашого Базена, але уступіть мені Плянше. Одного разу міледі вижила його з свого дому. А Плянше має чудову пам'ять, і ручуся вам, мавши змогу помститись, він скорше загине, ніж відмовиться приємности здійснити свою мрію. Коли справа в Турі стосується до вас, справа Лондонська — моя особиста справа. Я прошу обрати Плянше, що до того ж був зо мною в Лондоні й легко знайде дорогу туди й назад.
— Ну, тоді, — вирішив Атос, — дамо Плянше сімсот ліврів перед від'їздом і сімсот по поверненні, а Базенові — триста тепер і триста, як виконає доручення. Це зменшить наші капітали до п'яти тисяч ліврів. Кожен з нас візьме тисячу ліврів і використає, як схоче, а останню тисячу ми залишимо, передавши її панові абату на непередбачені чи спільні витрати.
— Значить, ухвалено, — зрезюмував Атос, — їдуть Плянше й Базен. Правду кажучи, я дуже радий, що Грімо буде зі мною. Він вже принатурився до моїх звичаїв, і я шаную його. Вчорашній день мусів відбитися на його нервах, а ця подорож і зовсім доконала б його.
Покликали Плянше і дали йому потрібні інструкції. Д'Артаньян заздалегідь попередив свого льокая, пояснивши, що його чекає слава, пообіцяв йому грошей і тоді вже згадав про небезпеку.
— Я зашию листа в спідку одягу, — сказав Плянше, — і проковтну його, коли мене схоплять.
— Тоді ти не виконаєш доручення, — зауважив Д'Артаньян.
— Ви дасте мені сьогодні ввечорі копію з нього, а завтра я знатиму її на пам'ять.
Д'Артаньян глянув на своїх друзів, ніби питаючись:
— Ну, що? Чи не правду я вам казав?
— Ми даємо тобі, — додав він, звертаючись до Плянше, — даємо тобі вісім день доїхати до лорда Вінтера і стільки ж
