сказати тільки: всякий сон — то брехня. Прощайте, бувайте здорові й подеколи повідомляйте про себе.
Аглая Мішон“.
— Про який сон вона пише? — зацікавився драгун, що підійшов підчас читання листа.
— Так, про який сон? — спитав і швайцарець.
— Овва, чорт побирай! — відповів Араміс, — так це ж дуже просто: про сон, що я його бачив і розповів їй.
— О, звичайно, це цілком натурально розповісти про свій сон, але я ніколи не бачу снів.
— Ви дуже щасливий, — зауважив, підводячись, Атос, — і я хотів би мати змогу сказати те, що й ви.
— Ніколи! — повторив швайцарець у захопленні, що така людина, як Атос, хоч у цьому позаздрів йому, — ніколи, ніколи!
Д'Артаньян, побачивши, що Атос підвівся, встав і собі, узяв його під руку й пішов з коршми. Портос і Араміс залишилися відповідати на жарти та пересмішки драгуна й швайцарця.
Базен же приліг на купу соломи і що фантазія його була значно багатша, ніж у швайцарця, йому привидився сон, ніби Араміс, зробившись папою, накладає йому на голову кардинальську тіяру[1].
Проте, як ми вже казали, Базен, щасливо повернувшися, лише частково позбавив друзів їхнього болісного хвилювання.
На шістнадцятий день відзнаки цього хвилювання були надто помітні, бо ні Д'Артаньян, ні його приятелі не могли сидіти на місці і, наче тіні, тинялись по дорозі, що нею мав повертати Плянше.
— Ви не мущини, — казав їм Атос, — ви не мущини, а діти, коли якась жінка може завдати вам такого жаху! І чого ви власно боїтесь? В'язниці? Та нас же визволять звідти. Хіба не визволили мадам Бонасьє? Відітнуть голови? Та в траншеях ми щодня з найвеселішим виглядом наражаємось на більшу небезпеку, бо гарматна куля може розтрощити ногу. А я певний, що хірург завдасть вам більших мук, одрізуючи ногу, ніж кат, одрубаючи голову. Чекайте ж спокійно: по двох, чотирьох, шістьох годинах чи пізніш Плянше буде тут. Він обіцяв бути, і я вірю йому, бо він, мені здається, дуже порядний й відважний хлопець.
— А якщо він не приїде? — спитав Д'Артаньян.
- ↑ Тіяра — головний убір пап.
