Сторінка:Александр Дюма. Три мушкетери. 1929.pdf/307

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Ну, що ж, якщо не приїде, це позначатиме, що він спізнився, ось і все. Він міг упасти з коня, міг звалитися з моста, міг від швидкої їзди схопити запалення легенів. Е, панове треба брати на увагу всілякі випадковості. Життя — це ланцюг дрібних нещасть, що їх філософ встрічає сміхом. Будьте, як і я, філософи, сідайте до столу і вип'ємо. Ніколи майбутнє не уявляється в такому рожевому світлі, як тоді, коли дивишся на нього крізь келех з шамбертеном.

— Цілком вірно, — відповів Д'Артаньян, — тільки мені страшенно набридло, одтикаючи кожну нову пляшку, побоюватись, чи не з льоха вона міледі!

— Ви надто вибагливі, — дорікнув Атос, — вона така вродлива жінка.

— Таврована жінка! — додав Портос, голосно зареготавши.

Атос здрігнувся, провів рукою по лобу, ніби втираючи піт, і підвівся нервовим рухом, що його не міг перемогти. Проте, день, хоч і повільніш, ніж звичайно, кінчався. Починало вечоріти. Коршми наповнились відвідувачами. Атос, одержавши свою частку від продажу діяманту, зовсім не виходив з коршми Парпайо. В особі пана Де-Бюзіньї, що до того ж почастував їх добрим обідом, він знайшов гідного партнера.

Вони грали в кості, як звичайно, вдвох, коли вибило сім годин. Чути було, як пройшов патруль, щоб змінити варту. Пів на восьму пробили зорю.

— Ми пропали, — шепнув Д'Артаньян на вухо Атосові.

— Ви хочете сказати, ми програли, — спокійно відповів Атос, виймаючи з кешені чотири пістолі й кидаючи їх на стіл. — Ходімте, панове — запропонував він: — б'ють зорю, час спати.

Араміс вийшов з коршми Парпайо разом із Портосом. Араміс буркотів якісь вірші, а Портос від часу до часу розпачливим жестом вискубав волосся з вусів.

Раптом з темряви виринула якась тінь, що її обрис здався Д'Артаньянові дуже знайомим, і добре відомий голос промовив:

— Я приніс вам ваш плащ, пане, бо сьогодні досить холодно.

— Плянше! — вигукнув Д'Артаньян, не тямлячись з радощів.

— Плянше! — повторили Портос і Араміс.

— Ну й що ж! Звичайно, Плянше, — сказав Атос, — що ж тут дивного? Він обіцяв повернутись о восьмій, а зараз б'є восьму. Браво, Плянше, ви вмієте додержувати