слова, і якщо ви колись залишите свого пана, я візьму вас до себе.
— О, ні, ніколи, — відповів Плянше, — я ніколи не залишу пана Д'Артаньяна.
Тієї ж хвилини Д'Артаньян почутив, як Плянше сунув йому в руку листа.
Д'Артаньян, хоч як бажав обійняти Плянше зараз же, не зробив цього, бо боявся, що такий вираз прихильности до льокая може здатися чудним якомунебудь перехожому.
— Лист у мене, — шепнув він своїм приятелям.
— Гаразд, — відповів Атос, — ходім додому й прочитаймо його.
Лист обпікав руку Д'Артаньянові. Він хотів прискорити ходу, але Атос узяв його під руку, і юнак мимоволі мусів йти в ногу з ним.
Нарешті, вони увійшли до намету, запалили лямпу, і тоді, як Плянше вартував коло входу, щоб хто не застукав їх розполохом, Д'Артаньян тремтячою рукою зламав печатку і розгорнув листа, якого чекали так нетерпляче.
Він складався з половини рядка, написаного чисто британським письмом і був надто лаконічний.
„Think you, be easy“.
Що значить: — „Дякую вам, будьте спокійні“.
Атос узяв листа з рук Д'Артаньяна, підніс його до лямпи, запалив і тримав, доки він не обернувся на попіл.
Потім покликали Плянше.
— Ну, люб'язний, ти маєш право вимагати свої сімсот ліврів, дарма, що небагато чим ризикував з таким листом!
— Це не завадило мені майстерно заховати його, — відповів Плянше.
— Ану, Плянше, розкажи нам про свої пригоди, — попросив Д'Артаньян.
— О, це довга історія, пане!
— Цілком вірно, Плянше, — зауважив Атос, — до того ж вибили зорю, і якщо світло в нас буде горіти довше, ніж в інших, на це звернуть увагу.
— Хай буде так, — згодився Д'Артаньян. — Лягаймо спати. Спи спокійно, Плянше!
— Далебі, пане, сьогодні я спатиму спокійно вперше за ці шістнадцять день.
— І я теж! — сказав Д'Артаньян.
— І я! — приєднався Портос.
— І я! — додав Араміс.
— Правду кажучи, і я теж! — признався Атос.
