зійшов на чардак, де його стрінуто пошаною, що вимагала до себе його уніформа. Побалакавши кілька хвилин з капітаном, він дав йому прочитати якісь папери, після чого з наказу капітана, увесь екіпаж судна і всіх подорожніх викликано на чардак. Коли всі зібралися, офіцер голосно спитав, звідки одплив бриг[1], якого напрямку додержував, де причалював, і на всі ці запитання капітан відповів не вагаючись і без найменшої затримки. Тоді офіцер почав оглядати всіх подорожніх, одного по одному, і, наблизившись до міледі, подивився на неї з великою увагою, хоч і не промовив ані слова.
Далі він повернувся до капітана й промовив ще кілька слів. Від тої хвилини він ніби почав керувати судном і віддав наказа про маневр, якого екіпаж негайно виконав. Корабель поплив у супроводі маленького судна, що йшло поруч із ним, загрожуючи горлами своїх шости гармат, між тим, як човен плив ззаду, слідом за кораблем, і проти його здавався ледве помітною крапкою.
Поки офіцер розглядав міледі, жінка, як легко може уявити собі читач, з свого боку, жерла його очима. Та хоч як глибоко прозирали її вогневі очі, звиклі читати в серцях людей потрібні їй таємниці, на цей раз вона стрінула обличчя таке безстрасне, що й її пильний погляд не міг одкрити нічого.
Офіцер, що мовчки спинився біля неї і з такою увагою вивчав її, мав двадцять п'ять — двадцять шість років, був білолиций, з блакитними, трішки запалими очима. Його тонкі та гарно обрисовані губи залишалися нерухомі; випнуте підборіддя свідчило про вперту завзятість; трішки покотисте чоло, як у поетів, ентузіястів та салдатів, було ледве закрите коротким рідким волоссям, що, як і борідка, яка ховала нижню половину вида, були красивого темно-каштанового кольору.
Коли увійшли до гавані, вже споночіло. Мряка ще сильніш збільшувала темряву й утворювала біля маяків та берегових ліхтарів кружала, подібні до тих, що оточують місяць перед початком дощової години. Повітря було вогке й холодне. Міледі, цю дужу здорову жінку, мимоволі взяли дрожі.
Офіцер попросив указати йому речі міледі й наказав віднести її багаж до свого човна. Коли й це було виконане, він запросив її сісти у човен і запропонував їй руку.
Міледі подивилась на нього й спинилася, вагаючись.
— Хто ви такий, пане, і чому завдячую я вашу люб'язність?
- ↑ Бриг — невеличке двохщоглове судно.
