— Мусите здогадатись про це, подивившись на мій мундир, мадам. Я офіцер англійської фльоти, — відповів юнак.
— Хіба усі офіцери англійської фльоти такі люб'язні до своїх земляків, коли ті висідають в якомунебудь з портів Великобританії, і простягають свою ласку до того, що виявляють її й на суходолі?
— Так, міледі; це робиться звичайно не з люб'язности, а з обачности; і підчас війни чужоземних подорожніх проводять до призначеного для них готелю, де вони залишаються під доглядом уряду, аж доки про них не зберуть найдокладніших відомостей.
Сказано надзвичайно ввічливо і найспокійнішим тоном. Проте, міледі не заспокоїлась.
— Адже я не чужоземка, — зауважила вона найчистішою англійською мовою, яку будь-коли чули від Портсмута до Манчестера, — моє прізвище леді Клерік, і ці заходи…
— Ці заходи загальні для всіх, міледі, і ви даремно намагатиметесь, щоб для вас зробили виняток.
— У такому разі я йду за вами, пане.
І, спираючись на пропоновану їй руку, вона почала пускатись по сходах униз, де на неї чекав човен. Офіцер сів у човен разом з нею. На кормі лежав розстелений великий плащ. Офіцер усадив на нього міледі й сам сів поруч.
— Гребіть, — наказав він матросам.
Вісім весел ураз опинились у воді, і човен, здавалося, полинув морем. За п'ять хвилин були вже біля берега.
Офіцер скочив на набережну й запропонував міледі руку.
На них чекала карета.
— І цю карету приготовано для нас? — спитала міледі.
— Так, мадам, — відповів офіцер.
— Хіба готель дуже далеко?
— У протилежному кінці міста.
— Ідьмо!
І вона, не вагаючись, сіла в карету.
Офіцер подбав про те, щоб усі її речі й пакунки були вправно прив'язані ззаду карети, і коли все було примоцьоване, сів побік з міледі й зачинив дверцята.
Фурман, не чекаючи дальших наказів і вказівок, куди їхати, погнав коней учвал, і карета швидко покотила вулицями міста.
Такий чудний прийом примусив міледі замислитись. Помітивши, що молодий офіцер, здавалось, зовсім не був охочий до розмови, вона відкинулась на спинку карети й перебирала всі можливі припущення, що спадали їй на думку.
За чверть години, здивована, що вони так довго їдуть, міледі присунулась ближче до вікна. Будинків не було вже
