Сторінка:Александр Дюма. Три мушкетери. 1929.pdf/312

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

видко. Дерева в темряві скидались на великі чорні привіди, що бігли один за одним.

Міледі здрігнулася.

— Та ми вже поза містом, — зауважила вона.

Молодий офіцер мовчав.

— Я не поїду далі, якщо ви не скажете, куди мене везете, попереджаю вас, пане добродію!

Ця загроза теж залишилась без відповіді.

— О, це вже занадто! — вигукнула міледі. — Рятуйте, поможіть!

Ніхто не обізвався на її крики. Карета мчала далі, а офіцер, здавалось, обернувся в статую.

Міледі подивилась на офіцера страшним поглядом, типовим для її обличчя, що рідко не справляло належного вражіння. Від люті очі її блищали в мороці. Юнак залишався байдужий.

Міледі спробувала відчинити дверцята й вискочити з карети.

— Бережіться, пані, — холоднокровно зауважив юнак, — ви розіб'єтесь.

Міледі знову сіла, задихаючися з шалености. Офіцер схилився, глянув на неї і, здавалось, здивувався, побачивши обличчя, щойно таке вродливе, а тепер знівечене шаленою люттю, майже гидке. Хитрюща жінка збагнула, що шкодить собі, виявляючи свій настрій. Риси її обличчя розпогодились, і вона жалібно промовила.

— Скажіть мені на бога, кому мушу я приписати це насильство: вам, вашому урядові, чи кому з моїх ворогів?

— Ви не зазнаєте ніякого насильства, мадам. Усе, що трапилось, тільки звичайні запобіжні заходи, що ми їх мусимо вживати для всіх подорожніх, що приїжджають до Англії.

— Так ви мене зовсім не знаєте?

— Уперше маю честь вас бачити.

— І скажіть по щирості, не маєте ніякої особистої причини ненавидити мене?

— Ніякої, присягаюся вам.

У тоні юнака було стільки спокою, байдужости й, навіть, ніжности, що міледі заспокоїлась.

Нарешті, по цілій годині їзди, карета спинилася біля залізних ґрат, за якими накочена дорога вела до великого, самотнього, стародавнього палацу витриманого стилю. Коли колеса покотились по дрібному піску, міледі почула шум, в якому впізнала ревіння хвиль, що вдаряють об стрімкий берег. Проїхавши під двома арками, карета спинилась у темному чотирьохкутньому дворі. Дверцята карети негайно відчинилися, юнак легко зскочив на землю й запропонував