— Пане! Ви, сподіваюся, вибачите мені, — сказав він.
— А, це ви! — перебив Араміс. — Дозвольте зауважити вам, що ви в цьому випадкові поводилися не так, як годиться порядній особі.
— Як, пане! — скрикнув Д'Артаньян. — Ви вважаєте…
— Я вважаю вас не за дурня. І дарма, що ви приїхали з Ґасконі, ви повинні знати, що без причини не наступають на хусточки. Чорт побирай! Париж не забрукований батистом.
— Ви несправедливо намагаєтесь принизити мене, пане, відказав Д'Артаньян. — Я ґасконець, це так. Ви знаєте про це, і мені нема потреби казати, що ґасконці люди мало терплячі, а тому, перепросивши один раз, вони певні, що зробили вже більше, ніж слід було зробити.
— Пане!, я зауважив вам не для того, щоб посваритися. Борони, боже! Я — не завзятий дуеліст і, бувши мушкетер тільки між іншим, б'юся тільки тоді, як мене примушують до того, і завжди з великою неохотою. Але на цей раз справа серйозна — ви скомпрометували даму.
— Не я, а ми! — виправив Д'Артаньян.
— Як ви допустилися такої нетактовности і віддали мені хусточку!
— А ви? Як ви допустилися впустити її з кешені?
— Я сказав уже і повторюю, що хусточка випала не з моєї кешені.
— Тоді ви двічі збрехали, бо я бачив, що з вашої.
— А! Так ви дозволяєте собі говорити таким тоном. Я вас швидко навчу.
— А я, вас, пане абате, одішлю правити мессу! Зараз же витягайте шпаду!
— Ні, друже милий! Тільки не тут! Ні в якому разі! Хіба ви не бачите, що ми стоїмо проти будинку Д'Егійонів, де вщерть повно прибічників кардинала? Хто запевнить мене, що не його еміненція доручив вам подати йому мою голову?.. Я складаю завелику ціну своїй голові, бо вона дуже добре сидить у мене на плечах. Я ладний вас убити, будьте спокійні, але вбити без шуму, у відлюдному місці, де ви ні перед ким не могли би похвалитися своєю смертю. О другій матиму за честь чекати на вас у будинку пана Де-Тревія. Там я вкажу вам вигідне місце.
Два юнаки розлучилися. Араміс подався вгору, вулицею, що йшла до Люксембурґу, а Д'Артаньян, бачивши, що умовлена година наближається, попрямував до манастиря кармелітів, кажучи до себе:
— Ніяк не можу спам'ятатися!.. Ну, та коли мене і вб'ють, то вб'є мушкетер.
