особливо гать, що не перепускала жодного човна до обложеного міста, та бльокада могла тривати ще довго. Ця затримка була великою ганьбою для армії короля й дуже дратувала кардинала.
Час від часу обложники переймали гінців, відряджуваних лярошельцями до Б'юкенгема, або шпигунів, яких Б'юкенгем посилав до лярошельців. І в тому й в іншому випадку розправа була коротка: кардинал вимовляв єдине слово „повісити“. Запрошували короля подивитися на страту на горло. Король приходив апатичною ходою, ставав на вигідніше місце, щоб бачити цю операцію в усіх її підробицях: це все ж таки трохи розважало його й допомагало терплячіше зносити тягар облоги. Але й це не позбавляло його суму й не заважало щохвилини говорити про повернення до Парижу. Отже, якби не було тих посланців та шпигунів, його еміненція, не зважаючи на свою вигадливість, опинився би в скрутному становищі.
Проте, час минав, а лярошельці не здавалися. Останній посланець, якого схопили, віз листа. Цей лист повідомляв Б'юкенгема, що мешканці міста дійшли краю. Але, замість додати: „коли ваша допомога не надійде протягом п'ятнадцяти днів, ми здамося“, там було лише сказане: „Якщо ваша допомога не надійде перед п'ятнадцятьма днями, вона застане нас померлих голодом“.
Виходить, лярошельці мали єдину надію на Б'юкенгема. Б'юкенгем був їхній месія. Було очевидно, що коли вони якось дізнаються, що на Б'юкенгема неможна покладатися, то разом з надією в них загине й відвага.
Ось чому король так нетерпляче чекав відомостей з Англії про те, що Б'юкенгем не дасть обложеним порятунку.
Кардинал не міг позбавитися страху перед своєю жахливою посланкою, бо і сам добре знав дивні властивості вдачі цієї жінки, то гадюки, то левиці. Чи не зрадила вона його? Чи не вмерла?
Але, звіряючись на міледі, він терпляче чекав від неї відомостей, і облога Ля-Рошелі тривала далі.
Тимчасом кардинал удався до підкидних листів. У них Рішельє доводив лярошельцям, що тоді, як вони вмирають і родини їх голодують, їхні начальники користуються з усіх благ життя.
Підкидні листи спричинилися до наслідків, на які чекав той, хто писав їх, а саме: багатьох городян вони схилили піти на сепаратні перемовини з королівською армією.
Але під той самий час, як кардинал бачив, що його заходи дають бажані наслідки і радів, що скористався з них, один з жителів Ля-Рошелі, якому пощастило перейти
