Сторінка:Александр Дюма. Три мушкетери. 1929.pdf/321

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

лінію королівських військ, дістався міста просто з Портсмуту й повідомив, що бачив чудову англійську фльоту, готову відплисти не пізніш, як за вісім днів. До того ж Б'юкенгем повідомив мера, що, нарешті, в найскоршому часі буде складений величезний союз проти Франції, і на французький терен вступлять разом англійські, австрійські та еспанські війська.

Цей лист читали скрізь, привселюдно: копії його порозліплювали по всіх рогах вулиць, і навіть ті, що почали перемовини, перервали їх, поклавши чекати так урочисто обіцяної допомоги.

Ця несподіванка викликала в Рішельє попереднє турбування й мимохіть примусила його звернути свої очі на той бік моря.

Об'їжджаючи місця інженерних робіт, він між іншим, пильно вдивлявся у стрічних мушкетерів, немов бажаючи впізнати в них наших чотирьох приятелів.

Якось кардинал поїхав верхи з метою прогулятись, в супроводі лише Каюзака та Ля-Гудіньєра. Знявшися на горбок, він побачив за огорожею чотирьох нерозлучних друзів, що грілися на сонці. Круг них валялися порожні пляшки.

Вони саме налагодились слухати листа, якого один з них тільки но одержав. Цей лист був настільки важливий, що примусив їх кинути на барабані і карти, і кості.

Льокаї заходжувались відкорковувати величезний бутель з каліюрським вином. Кардинал був у похмурому гуморі, а коли він бував у такому настрої, ніщо так не дратувало його, як веселощі інших. До того в нього був якийсь чудний передсуд: він гадав, що за причину веселощів інших ставало якраз те, що завдавало суму йому самому.

Жестом запропонувавши Ля-Гудіньєрові спинитися, він зскочив з коня й наблизився до цих підозрілих сміхунів. Кардинал сподівався, що пісок заглушить його кроки, й під захистом огорожі йому пощастить підслухати декілька слів їхньої розмови, здавалось, такої цікавої. За десять кроків од огорожі він почув типову ґасконську вимову. То були мушкетери, і тому він не мав сумніву, що решта троє — ті сами, яких він узивав нерозлучними, тобто Атос, Портос і Араміс.

Можна уявити собі, як через це відкриття зросло його бажання підслухати бесідників. Його очі набули якогось дивного виразу, і він тигровою ступою підкрався до огорожі. Не встиг він ухопити жодного слова, опріч непевних, незрозумілих звуків, як цілком несподівано гучний, уривчастий голос примусив його здрігнутися й разом з тим звернув на себе увагу мушкетерів.