Перша перемога була здобута, але треба було досягти ще більшого, і міледі заходилась обмірковувати дальшого пляна. Вранці, як звичайно, прийшов Фелтон, та поки готували сніданок, міледі не сказала йому жодного слова. Коли він лагодився вже уходити, міледі здалося, що юнак хоче заговорити. Та йому лише тіпалися губи і, не випустивши звука, він вийшов, стримавши готові злетіти з язика слова.
Під полудень до неї прийшов лорд Вінтер.
Був досить гарний зимовий день, і проміння блідого англійського сонця, що світить та не гріє, проходили крізь віконні ґрати в'язниці.
Міледі дивилась у вікно, удаючи, ніби не чує, як відчиняються двері.
— А, — промовив лорд Вінтер, — виставивши комедію, а далі трагедію, ми вкинулись у меланхолію?
Полонянка не відповіла нічого.
— Не сумуйте: по чотирьох днях берег буде вам приступний, море буде вам відкрите більш, ніж ви мабуть того бажаєте, бо по чотирьох днях Англія позбавиться вас.
Міледі стулила руки й, підвівши свої чудові очі до неба, сказала з янгольською м'якістю у голосі та рухах:
— О, боже ж мій, боже ж мій милий, вибач цій людині, як і я їй вибачаю.
— Так, молись, клята відьмо, — вигукнув лорд, — молитва більше потрібна тобі, бо, присягаюся, ти потрапила до рук чоловіка, що ніколи не зглянеться на тебе.
І він пішов з кімнати.
Міледі швидким оком кинула крізь напіввідчинені двері й побачила Фелтона, що зараз же відскочив у бік, щоб його не помітили.
Тоді вона впала навколішки й почала молитися.
— Боже мій любий! — благала вона. — Тобі відомо, в якій святій справі я страждаю, даруй же мені сил перетерпіти ці муки.
Двері нечутно відчинилися. Прекрасна молитвениця, наче не чуючи цього, голосом, повним сліз, провадила далі:
— Боже помстителю, боже милосердний! Невжеж ти дозволиш здійснитись жахливим плянам цієї людини?
І, удаючи, ніби тільки тепер помітила присутність Фелтона, міледі, як блискавка, звелася на ноги й почервоніла, немов засоромилась, що її побачили навколішках підчас молитви.
— Я не люблю перешкоджати тим, хто молиться, мадам, — серйозно зауважив Фелтон, — не турбуйтеся, прошу.
— Чому ви гадаєте, що я молилась? — спитала міледі голосом, який перебивали сльози. — Ви помиляєтесь, я не молилась.
