— Нарешті, одного вечора, вони поклали зламати мою впертість, що їм не пощастило похитнути, — одного вечора, кажу я, у воду мені підмішали сонного зілля. Ледве скінчивши вечеряти, я почутила, що тіло моє поволі дубіє. Дарма, що я нічого не підозрювала, якийсь незрозумілий острах опанував мене, і я намагалась перебороти сон. Я підвелась, хотіла підбігти до вікна, покликати на допомогу, але ноги відмовились коритися. Мені здавалося, що стеля падає на мою голову, тисне мене своєю вагою. Я простягла руку, пробувала кричати, але спромоглася видати тільки нечленоподільні звуки. Непритомність опанувала мене, я вхопилась за крісло, почуваючи, що впаду, та незабаром і ця опора показалась замалою для моїх знесилених рук. Я впала на одно коліно, потім на обидва. Хотіла молитись, — язик одубів. Господь, безсумнівно, не бачив і не чув мене, і я впала на підлогу, переможена сном, подібним до смерти.
Про те, що трапилось підчас цього сна, і чи довго він тривав, я не зберігла жодного спомину. Прокинулась я в якійсь округлій кімнаті, чудово оздобленій, до якої світло проходило тільки крізь відтулину в стелі. Зацепініла просиділа я до самого вечора. Несподівано зарипіли двері, примусивши мене здрігнутися. Над заскляною відтулиною стелі з'явився вогонь і яскраво освітив кімнату. З жахом я побачила, що на кілька кроків від мене стоїть чоловік.
Немов якимсь чарівництвом на середині кімнати з'явився стіл, накритий на два куверти.
То був той самий чоловік, що переслідував мене через цілий рік і заприсягався позбавити мене чести. З перших же слів його я зрозуміла, що минулої ночі йому пощастило досягти свого.
— Негідник! — прошепотів Фелтон.
— Я схопила ніж, вигукнувши: — Ще один крок, і крім мого безчестя на вас ляже відповідальність за мою смерть. — Мабуть мій погляд, голос та постать дихали непідробленою щирістю, що впливає навіть на найзнівеченіші душі, бо він спинився.
— Вашу смерть! — сказав він мені. — О, ні, ви надто гарна коханка, і я не згоден загубити вас, зазнавши тільки раз щастя володіти вами. Прощайте, моя красуне, я зажду й прийду до вас, коли ви будете в кращому гуморі.
Я перебула ніч, сидячи на стільці, здрігаючись при найменшому шересі, бо, приблизно коло півночі, лямпу загасили, і я залишилась у темряві. Та ніч промайнула спокійно, без нових замахів з боку мого гнобителя. Розвиднилось. Стіл зник. Тільки схоплений мною ніж залишився у мені в руках.
