Сторінка:Александр Дюма. Три мушкетери. 1929.pdf/34

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Ага, — вів далі Атос, звертаючись стільки ж до себе, скільки й до Д'Артаньяна, — отже якби я вас убив, мене мали б за дітожерця.

— Не зовсім, — заперечив Д'Артаньян, віддаючи поклона, якому не бракувало самоповаги, — не зовсім так, бо ви робите мені честь битися зо мною, мавши рану, що мусить дуже непокоїти вас.

— Правда, вона мені дуже заважає. Ви таки боляче вдарили мене. Але я буду битися лівицею, як і завжди роблю в таких випадках. Не вважайте це за поблажливість: я непогано орудую обома руками. Це навіть гірше для вас: лівша дуже небезпечна для тих, хто до цього не звик. Шкодую, що не попередив вас давніш.

— Ви надзвичайно люб'язні, пане, — сказав Д'Артаньян, знову вклонившись, — і я вам дуже вдячний.

— Мені дуже ніяково, — відповів Атос своїм джентлменським тоном. — Побалакаймо краще про щось інше, коли вам це не буде неприємно. А, хай йому біс, як же ви мене зашибли. Плече аж палає.

— Якби ви мені дозволили, — несміливо почав був Д'Артаньян.

— Що, пане?

— У мене є чудодійний бальзам для ран. Я його одержав від матері й спробував на собі. Я певний, що протягом менше, як трьох день, він загоїть вашу рану. А коли ви видужаєте, я матиму за найбільшу для себе шану стати знову проти вас.

Д'Артаньян сказав це із щирістю, що робила честь його чемності й не виявляла полохливости.

— Слово чести, пане, ця пропозиція мені дуже до вподоби. Хоч я й не можу скористатися з неї та відразу бачу, що маю справу з джентлменом. А, проте, чому ж не йдуть ці волоцюги?

— Якщо ви поспішаєте, пане, — сказав Д'Артаньян так само щиро, як і за хвилину перед тим, коли пропонував йому відрочити дуель, — якщо ви поспішаєте й хочете спровадити мене на той світ, то будь ласка, не вагайтеся.

— Знову приємне мені ваше слово, — сказав Атос, привітно кивнувши головою Д'Артаньянові. — Йому не бракує розуму, і разом із тим це, безперечно, відважна людина, — подумав він. — Я люблю таких людей, як ви, пане, і бачу, що, коли ми не вб'ємо один одного, то мені завжди буде приємно поговорити з вами. Почекаймо, прошу, на цих добродіїв. Часу в мене багато, і так воно буде коректніш. А ось, здається, і один з них.

Справді, кінець вулиці Вожірар з'явився велетень Портос.