Міледі зрозуміла, що треба опанувати становище. Вона підбігла до столу і схопила ніж, що його приніс Фелтон.
— Яким правом, заважаєте ви мені вмерти? — спитала вона.
— Боже великий, — вигукнув Фелтон, побачивши ніж, що блиснув в її руці.
Тої ж хвилини в коридорі почувся регіт. Лорд, притягнений гомоном, у халаті, із шпадою в руці, стояв на порозі кімнати.
— А-а! — реготав він, — ось вам і остання дія трагедії… Бачите, Фелтоне, драма поступово пройшла через усі фази, як я вам казав наперед. Та будьте спокійні — кров не проллється.
Міледі зрозуміла, що всі її пляни зійдуть на нівець, якщо вона негайно ж не виявить перед Фелтоном своєї мужности.
— Помиляєтесь, мілорде, кров проллється, і нехай вона впаде на голови тих, хто примусив її пролитись.
Фелтон зойкнув і кинувся до неї, та було вже запізно — міледі завдала собі вдара.
Ніж щасливо, чи вірніше сказати, майстерно, вдарився об залізну пляншетку корсета, що під той час, як панцер, захищав груди жінок. Він сковзнув, розідравши сукню, пройшов навскоси між шкірою та ребрами.
Усе таки сукня міледі зараз же закривавилась.
Вона впала навзнак і, здавалось, зомліла.
Фелтон вихопив у неї ніж.
— Бачите, мілорде, — сумно промовив він, — жінка, доручена моєму доглядові, позбавила собі життя.
— Не хвилюйтеся, Фелтоне, — заспокоїв його лорд Вінтер, — вона не вмерла. Демони так швидко не вмирають, будьте спокійні. Ідіть до мене й почекайте.
— Але, мілорд…
— Ідіть, я вам наказую.
Фелтон послухався наказу свого начальника, але, виходячи з кімнати, сховав ніж у себе на грудях.
Щодо лорда Вінтера, то той обмежився тим, що покликав жінку, приставлену до міледі. Коли вона з'явилася, доручив їй все ще непритомну полонянку й залишив їх удвох.
А що пораза, всупереч його передбачанням, могла бути й небезпечна, він негайно послав по лікаря верхівця.
