— Так, я знаю про це, — відповів герцоґ, умочивши перо в чорнила.
— Коли так, то ваша ясновельможність знає й справжнє її ім'я? — спитав Фелтон уривчастим голосом.
— Так, знаю.
— І знавши справжнє ім'я, ваша ясновельможність все ж таки підпише наказа?
— Безсумнівно, і тим з більшою охотою.
— Я не можу повірити, — вів далі Фелтон голосом, що тремтів дедалі більше, — що ваша ясновельможність знає, що йдеться про леді Вінтер.
— Я це досконало знаю, а ось мене дуже дивує, як ви можете про це знати!
— І ваша ясновельможність підпишете цього наказа без гризот сумління?
Б'юкенгем згорда скинув оком на юнака.
— Та знаєте ви, пане, що ви ставите мені надзвичайно дивні питання, на які мені не слід було б відповідати вам?
— Відповідайте, ваша ясновельможність, бо становище серйозніше ніж ви, певно, гадаєте.
Б'юкенгем подумав, що посланець лорда Вінтера говорить так з доручення лорда Вінтера, а тому пом'якшав.
— Без жодної гризоти, — сказав він. — Лордові, як і мені відомо, що міледі Вінтер — велика злочинниця. Обмеживши її кару висилкою, її майже помилувано.
Герцоґ поклав перо на папір.
— Ви не підпишете цього наказу, мілорде, — промовив Фелтон, наблизившись на крок до герцоґа.
— Я не підпишу цього наказу? Чому?
— Тому, що як ви заглянете в своє сумління, ви поставитеся до міледі справедливо.
— Справедливість вимагала б заслати її до Тібурну: міледі — знеславлена жінка.
— Ваша ясновельможність! Міледі — янгол, ви знаєте про це добре, і я прошу у вас волі для неї.
— Чи ви збожеволіли, що розмовляєте зі мною так?
— Вибачте, мілорде, я говорю, ще стримуючи себе. Подумайте, що ви збираєтесь зробити, і бійтеся перебрати міри.
— Що це? Господи помилуй! — скрикнув герцоґ. — Здається, він мені загрожує.
— Ні, мілорде, я ще прошу вас і кажу: одної краплі води досить, щоб переповнити чашу, налиту по вінця. Одна незначна помилка може накликати кару на голову чоловіка, якому подаровано життя, незважаючи на всі його злочини.
— Пане Фелтоне, — промовив герцоґ Б'юкенгемський, — забирайтеся геть і зараз же ідіть під арешт.
