— Звольте вислухати мене до кінця, мілорде. Ви спокусили цю молоду дівчину, ви її дуже жорстоко образили, втоптали в болото. Загладьте свій злочин, дозвольте їй поїхати, і я нічого більш не вимагатиму.
— Ви не вимагатимете? — скрикнув герцоґ Б'юкенгемський, здивовано глядячи на Фелтона й підкреслюючи наголосом кожне з трьох вимовлених слів.
— Мілорде, — вів далі Фелтон, раз у раз більше розпалюючися, — начувайтесь, мілорде! Уся Англія втомлена від ваших беззаконств. Ви зловживаєте королівською владою, яку ви собі привластили. Ви ненавидні і людям, і богові. Господь покарає вас згодом, а я сьогодні.
— Гей, гей! Це вже занадто, — скрикнув Б'юкенгем, ступивши на крок до дверей.
Фелтон перетяв йому дорогу.
— Я вас уклінно прошу, — сказав він, — підпишіть наказа про звільнення леді Вінтер. Згадайте, що це жінка, яку ви збезчестили.
— Геть звідси, а то я покличу людей, і вас закують у кайдани.
— Нікого ви не покличите, — відказав Фелтон, кидаючись між герцоґом і дзвоником, що стояв на інкрустованому сріблом столику. — Стережіться, мілорде, ви тепер у руках божих.
— У руках диявола, хочете сказати ви, — підніс голос герцоґ, аби притягти до себе увагу, та не прикликаючи безпосередньо нікого.
— Підпишіть, мілорде, підпишіть наказа про звільнення леді Вінтер, — настоював Фелтон, простягаючи до герцоґа папір.
— З примусу? Ви глузуєте з мене. Гей, Патріку!
— Підпишіть, мілорде!
— Ніколи.
— Ніколи?
— Сюди! — згукнув герцоґ і зараз же схопив шпаду.
Та Фелтон не дав йому часу витягти її з піхов: він мав у себе на грудях ніж, яким поранила себе міледі, і кинувся на герцоґа.
Тої ж хвилини до кабінету ввійшов Патрік, скрикнувши:
— Мілорде! Лист з Франції!
— З Франції? — промовив герцоґ і забув усе, згадавши про особу, від якої надійшов цей лист.
Фелтон скористувався цим і встромив ніж у бік герцоґа.
— А, ти вбив мене, зраднику!
— Убивство! — залементував Патрік.
Фелтон озирнувся, шукаючи змоги втекти. Побачивши відчинені двері, він побіг до сусідньої кімнати, тої самої, де,
