— Хвалити бога! — згукнув герцоґ. — Значить, моя смерть не буде для неї смерть сторонньої людини.
Ля-Порт облився сльозми. Герцоґ хотів усміхнутися востаннє, але смерть спинила його намір, що вирізбився на його чолі, як останній поцілунок кохання.
Тої ж хвилини прибіг переляканий лікар герцоґа. Він був уже на адміральському кораблі, і довелося посилати туди по нього.
Він підійшов до герцоґа, взяв його руку, затримав у своїй й пустив.
— Усе надаремне, — сказав він, — герцоґ помер.
— Помер! Помер! — зойкнув Патрік.
На цей крик натовп вступив до залі. Усі були в розпачі.
Побачивши, що герцоґ помер, лорд Вінтер побіг до Фелтона, якого салдати стерегли ще на терасі палацу.
— Негіднику! — звернувся він до юнака, який з моменту смерти герцоґа знову набув спокою й байдужности, що більше не кидала його. — Що ти зробив, мерзотнику?
— Я помстився, — промовив він.
— Ти! Скажи краще, що ти був за знаряддя цієї клятої жінки. Але присягаюся тобі, цей злочин — її останній злочин.
— Я не розумію, що ви хочете сказати, — спокійно відмовив Фелтон, — і не знаю, про кого ви говорите: я вбив герцоґа Б'юкенгемського за те, що він двічі забороняв вам настановити мене на капітана. Я покарав його за цю несправедливість, ось і все.
Вражений Вінтер дивився на людей, що в'язали Фелтона, і не знав, чим пояснити таку нечулість.
Єдина лише хмарка тьмарила спокійне обличчя Фелтонове. Простому пуританинові при кожному шумі здавалося, що він чує кроки й голос міледі, ладної кинутися в його обійми, визнати себе за винну й загинути разом із ним.
Раптом він здрігнувся, втупивши очі в чорну крапку на морі, що слалося перед терасою, де він перебував. Орлячим оком моряка в тому, що інший взяв би за чайку, яка гойдається на хвилях, він упізнав вітрило судна, яке прямувало до берегів Франції.
Він пополотнів, притиснув руку до серця, ладного розірватися, і зрозумів, як його зраджено.
— Прошу останньої милости, мілорде, — сказав він Вінтерові.
— Якої?
— Котра тепер година?
Лорд витяг годинника.
— За десять десята.
