— А він таки, дійсно, розумний, — пробурмотів Атос.
— Ну, а тепер, панове, коли ви зібрались докупи, дозвольте мені перепросити вас.
При слові „перепросити“ Атос насупився, на губах Портоса майнула чванлива ухмилка, жест заперечення був за відповідь Араміса.
— Ви нібито не зрозуміли мене, панове, — підвівши голову, сказав Д'Артаньян. Сонячне проміння осяяло тонкі й сміливі риси його обличчя. — Я прошу пробачення на той випадок, як не спроможуся сплатити боргу всім трьом: пан Атос має право перший убити мене, що значно знецінює мій борг вам, пане Портосе, а про мій борг вам, пане Арамісе, годі вже й казати. Ще раз прошу пробачення, але тільки в цьому. Тепер же починаймо.
По цих словах Д'Артаньян, як справжній лицар, витяг шпаду. Кров кинулася йому в голову, і цієї хвилини він ладний був битися з усіма мушкетерами королівства, як тепер з Атосом, Портосом та Арамісом.
Було чверть на першу. Сонце стояло в зеніті, і місце, обране для дуелі, було відкрите його гарячим ласкам.
— До ваших послуг! — сказав Атос і став у позицію.
— Я чекаю ваших наказів, — відповів Д'Артаньян, схрестивши з ним шпаду.
Ледве встигли дзвякнути леза, як на розі манастирської садиби замаячив загін кардинальської ґвардії, з паном Де-Жюсаком на чолі.
— Ґвардійці кардинала! — вигукнули разом Портос і Араміс. — Суйте шпади у піхви, панове!
Та було вже запізно. Їх бачено в позі, яка не залишала жодного сумніву щодо їхніх намірів.
— Гей! — гукнув Жюсак, підступаючи до них. — Гей, мушкетери, ви б'єтесь? А накази короля? Як ми до них ставимось?
— Ви надзвичайно великодушні, панове ґвардійці, — з серця мовив Атос, бо Жюсак був з позавчорашніх напасників. — Якби нам довелося побачити, що ви б'єтеся поміж себе, ми не стали б вам заважати. Дайте ж нам побитися, і ви побачите інтересне видовисько, нічим не ризикуючи.
— Панове, — відповів Жюсак, — на превеликий жаль, цього ніяк неможна. Обов'язок перш над усе. Будь ласка, суньте шпади в піхви та ідіть за нами.
— Пане, — мовив Араміс, малпуючи Жюсака, — ми скорилися б вашому люб'язному запрошенню, якби це від нас залежало, та, на жаль, ніяк не можемо, бо пан Де-Тревій заборонив нам. Ідіть собі своєю дорогою. Це найкраще, що ви можете зробити.
