Міледі прискорила свій від'їзд на півтори години. Почувши гарматний постріл, що сповіщав про нещасну подію, вона наказала знятися з якоря.
Лорд Вінтер простежив за його поглядом, відгадав його страждання й збагнув усе.
— Спочатку буде покарано тебе самого, мерзотнику, — сказав він Фелтонові, який не міг відірвати очей од моря, — але присягаюся тобі пам'яттю свого брата, якого я так любив, що й твоя спільниця не спасеться.
Карл I, король Англії, довідавшись про смерть Б'юкенгема, перш за все злякався, думаючи, що ця жахлива новина може позбавити духу лярошельців. А тому він старався, як каже в своїх записках Рішельє, таїти її якомога довше. В цілому королівстві він звелів закрити порти й пильно доглядати, щоб жоден корабель не відплив, доки не вирушить армія, яку опоряжав Б'юкенгем і якою тепер, по смерти герцоґа, король заповзявся керувати сам.
У своїй суворості він дійшов того, що затримав в Англії данських послів, які вже дістали прощальну авдієнцію, і голяндського посла, який мусів супроводити до Фленсінґена індійські кораблі, що їх Карл I повернув Злученим Провінціям.
А що він надумав дати останнього наказу лише за п'ять годин по тому, як сталася ця нещасна подія, тобто о другій вдень, то два кораблі встигли вийти з порту: один увозив, ми знаємо, міледі, яка здогадалася про те, що скоїлося, і ще більше впевнилася, побачивши чорний прапор, який звився на адміральському кораблі.
Щодо другого судна, то ми скажемо далі, кого воно повезло і як йому пощастило відплисти.
За тих часів у таборі Ля-Рошелі не трапилося нічого нового. Лише король, що завжди нудився світом, а в таборі, мабуть, більше, ніж де інде, поклав приїхати на свято св. Людовіка до Сен-Жермену й просив кардинала відрядити з ним конвой лише з двадцяти мушкетерів. Кардинал, що його, як і короля, іноді обіймала нудота, охоче дав своєму царственому помічникові відпустку. Король обіцяв повернутися до 15-го вересня.
