тут, не знесилюйте себе даремно втомою. Щоб виконати таку звичайну експедицію досить мене й Плянше.
На це Атос спокійно відповів:
— Ми теж маємо гроші, бо я ще не пропив решти, уторгованої за діямант. Портос і Араміс теж ще не все проїли. Отже, ми можемо так само легко загнати чотири коні, як і одного. Але візьміть на увагу, Д'Артаньяне, — додав він таким сумним тоном, що примусив юнака здрігнутися, — подумайте, що Бетюн це як раз те місто, де кардинал призначив побачення жінці, що скрізь, де вона з'являється, спричиняється до нещастя. Якби ви мали справу з чотирма мущинами, Д'Артаньяне, я відпустив би вас самого, та ви маєте діло з жінкою. Тому їдьмо вчотирьох, і дай боже, щоб ми четверо, з чотирма нашими льокаями на додаток, подолали б її.
— Ви лякаєте мене, Атосе, — скрикнув Д'Артаньян. — Чого ж ви боїтеся?
— Усього, — відповів Атос.
Д'Артаньян пильно подивився на своїх товаришів: обличчя їх, як і обличчя Атоса, виявляли глибоку турботу. Вони прискорили ходу, не промовивши більше ні слова.
Увечорі 25-го числа, коли вони в'їхали в Арас, і Д'Артаньян скочив з коня біля коршми „Золота борона“, щоб вихилити склянку вина, якийсь верхівець виїхав з поштового двору, де він міняв коня, і на свіжому коні вчвал помчав шляхом до Парижу. Тої хвилини, як він минав ворота, вітер розкрив плащ, в який він був загорнений, дарма що був тільки серпень, і ледве не зірвав з нього капелюха. Верхівець схопив капелюха саме тоді, коли він злітав з голови, і швидко насунув його на очі.
Д'Артаньян, придивившися до цього чоловіка, пополотнів, як смерть, і упустив склянку.
— Що з вами? — спитав Плянше. — Ой, панове, рятуйте, моєму панові млосно!
Троє приятелів підбігли й побачили, що Д'Артаньян замість зомліти, біг до свого коня. Вони затримали його вже на порозі.
— Куди в біса ти женеш? — скрикнув Атос.
— Це віні — верескнув Д'Артаньян, блідий й облитий потом. — Це він, дайте мені наздогнати його.
— Та хто саме? — спитав Атос.
— Це — той чоловік.
— Який чоловік?
— Той клятий, мій лихий геній, що його я стрічаю кожного разу, як мені загрожує якесь нещастя. Це той самий, що супроводив жахливу жінку, коли я наразився на неї
