вперше; той самий, кого я шукав під той час, коли викликав нашого друга Атоса на дуель; той самий, кого я бачив ранком того дня, коли викрадено пані Бонасьє. Я бачив його. Це він! Я впізнав його, коли вітер розгорнув його плащ.
— Чорт побирай! — замислившись промовив Атос.
— На коні, панове, на коні! Їдьмо за ним і ми наздоженемо його.
— Любий мій, — сказав Араміс, — візьміть на увагу, що він поїхав у противний бік; що в його свіжий кінь, а наші коні притомилися. Ми тільки загубимо свої коні, без ніякої надії наздогнати його. Киньмо чоловіка, Д'Артаньяне, рятуймо жінку.
— Гей, пане, — скрикнув хлопець-стайничий, біжучи за незнайомим. — Гей, пане! Ось папери, що випали з вашого капелюха. Гей, пане, пане!
— Ось тобі півпістолі за ці папери, хочеш? — запропонував Д'Артаньян.
— З великою охотою, пане. Ось вони.
Хлопець, радий, що йому так пощастило, повернувся до двору коршми. Д'Артаньян розгорнув папірець.
— Що там? — спитали приятелі, оточивши його.
— Тільки одне слово, — відповів Д'Артаньян.
— Так, — зауважив Араміс, — але це назва міста або села.
— „Армантьєр“, — прочитав Портос. — Армантьєр — я не знаю такого місця.
— І цю назву міста або села написано рукою міледі, — скрикнув Атос.
— Збережімо цей папірець, — запропонував Д'Артаньян. — Мабуть недурно я витратив останню пістолю. На коні, друзі мої, на коні!
І чотири приятелі вчвал помчали шляхом до Бетюна.
Міледі щасливо проїхала між військових кораблів двох націй і дісталася Булоні без ніяких пригод.
Висівши в Портсмуті, вона удавала з себе англійку, засланицю з Ля-Рошелі, переслідувану французами, а прибувши за два дні до Булоні, обернулася на французку, яку в Портсмуті з ненависти до Франції переслідували англійці.
А втім міледі мала найкращий паспорт: вроду, показність і щедрість, з якою вона розкидувала гроші. Увільнена
